Закон о бешенстве украины

ПОГОДЖЕНО:
Заступник Головного державного санітарного лікаря України

Зареєстровано
в Міністерстві юстиції України
31 березня 1994 р. за N 54/263

Сказ - особливо небезпечне вірусне захворювання всіх теплокровних тварин і людини. Характеризується гострим перебігом, ураженням нервової системи і закінчується летально.

Основним джерелом інфекції є хворі на сказ дикі тварини, в основному лисиці. Особливістю сказу природного типу є формування зон стійкого неблагополуччя. Такі зони розміщені, як правило, в місцевостях з підвищеною щільністю поселення лисиць.

Враховуючи природне поширення сказу тварин, заходи по боротьбі з ним здійснюються комплексно органами державної ветеринарної медицини, охорони здоров'я, житлово-комунального і лісового господарства, товариствами мисливців під керівництвом надзвичайних протиепізоотичних комісій та органів державної влади на місцях.

2.1. З метою своєчасного виявлення і недопущення захворювання тварин на сказ органи лісового господарства, охорони природи, мисливського господарства і заповідників зобов'язані:

- систематично обстежувати угіддя, де мешкають дикі тварини, і при виявленні їх трупів або вбитих з підозрілою поведінкою звірів (відсутність боязливості, неспровоковане нападання на людей чи тварин) негайно повідомляти працівників державної служби ветеринарної медицини і надсилати матеріал у ветеринарну лабораторію для дослідження на сказ;

- проводити щорічно в листопаді - січні одночасно на великих територіях заходи щодо підтримання оптимальних розмірів популяції лисиць, у яких перед періодом їх розмноження (березень - квітень) щільність популяції не повинна перевищувати 0,5 - 1 голови на 1000 га угідь;

- проводити боротьбу з бродячими собаками та котами в мисливських угіддях, включаючи зелені зони навколо міст;

- не допускати до полювання невакцинованих проти сказу собак, про що у мисливців повинні бути відповідні документи.

2.2. Власники тварин, керівники господарств незалежно від форм власності та спеціалісти ветеринарної медицини зобов'язані:

- дотримуватись діючих Правил тримання собак, котів і хижих тварин у населених пунктах України, затверджених Держжитлокомунгоспом, Міністерством сільського господарства і продовольства та Міністерством охорони здоров'я України 18 червня 1980 року;

- доставляти собак, а в необхідних випадках і котів в строки, встановлені органами державної влади, в установи ветеринарної медицини для клінічного огляду і профілактичного щеплення проти сказу. Всі собаки, а в зонах постійного неблагополуччя за рішенням органів державної ветеринарної медицини і коти, підлягають обов'язковому щепленню проти сказу, як правило, на протязі липня - вересня кожного року. Тварин, не щеплених проти сказу, вакцинують з профілактичною метою незалежно від пори року;

- для охорони тваринницьких ферм, гуртів, отар, табунів використовувати лише вакцинованих проти сказу собак, вживати заходів щодо недопущення диких хижаків в місця розташування свійських тварин;

- про кожний випадок укусу свійських тварин дикими хижаками, бродячими чи здичавілими собаками або котами, а також при підозрі на захворювання тварин сказом негайно повідомляти ветеринарного спеціаліста, який обслуговує господарство, населений пункт та негайно ізолювати таких тварин.

2.3. Собаки, коти та інші тварини, що покусали людей чи тварин, повинні бути негайно доставлені їх власниками (підприємством, установою, організацією та ін.) або особами, які займаються відловом бродячих собак та котів, в найближчу установу державної ветеринарної медицини для огляду та карантинування на протязі 10 днів.

В окремих випадках, при наявності загородженого двору або приміщення, з дозволу установи державної ветеринарної медицини тварина, що покусала людей або інших тварин, може бути залишена під розписку у власника при умові, що він зобов'язується утримувати її на прив'язі або в ізольованому приміщенні на протязі 10 днів і дозволяти спеціалісту ветеринарної медицини здійснювати нагляд за цією твариною.

Результати нагляду за карантинованими тваринами реєструють в спеціальному журналі і по телефону, а потім письмово про них повідомляють медичну установу, в яку звернулися потерпілі від покусу люди.

2.4. Продаж, купівля та вивезення собак, котів, а також диких тварин в інші міста, райони і області дозволяється лише з благополучної місцевості при наявності ветеринарної довідки з відміткою в ній про щеплення проти сказу (для собак і котів) не менше ніж за 30 днів до вивезення. Строк закінчення імунітету у щеплених тварин визначається в залежності від вакцини, що застосовувалась.

3.1. Діагноз на сказ встановлюють на підставі комплексу епізоотичних, клінічних, патологоанатомічних і лабораторних досліджень.

3.2. Для дослідження у лабораторію ветеринарної медицини фахівець направляє свіжий труп або голову від дрібних тварин, голову або свіжий консервований в 30 - 50 процентному розчині гліцерину головний мозок від великих тварин. Труп тварини повинен бути ретельно запакований в целофановий мішок, мозок - в банку з притертою скляною або гумовою пробкою, залитою парафіном, або в будь-який інший водонепроникливий контейнер.

3.3. Розтин трупу, виймання мозку та інші роботи з патологічним матеріалом проводять в стерильних умовах при суворому дотриманні таких заходів особистої профілактики: міцно фіксують голову тварини, руки захищають двома парами рукавичок - хірургічними і анатомічними, очі - окулярами, ніс і рот 6-ти шаровою марлевою пов'язкою.

3.4. Лабораторні дослідження матеріалу на сказ проводять першочергово. Про результати дослідження негайно повідомляють установу ветеринарної медицини або спеціаліста, який направив матеріал, а також головного лікаря ветеринарної медицини району (міста).

3.5. Головний лікар ветеринарної медицини району, міста, району у місті про встановлене захворювання на сказ і вжиті заходи щодо його ліквідації терміново повідомляє обласне управління державної ветеринарної медицини, а також районну (міську) санепідстанцію або санепідемвідділення місцевої лікарні.

3.6. Головний лікар ветеринарної медицини району, міста, району у місті з участю представників санепідстанції, органів лісового господарства та інших відомств організовує проведення епізоотичного обстеження та розробляє план комплексних заходів щодо ліквідації сказу в неблагополучному пункті і представляє його для розгляду та затвердження районній (міській) державній адміністрації.

Населений пункт або його частина з прилеглими до нього угіддями, пасовище, лісовий чи польовий масив, урочище та ін., де виявлено захворювання на сказ, за поданням головного лікаря ветеринарної медицини району, міста, району у місті рішенням органу місцевого самоврядування, місцевих органів державної виконавчої влади оголошують неблагополучним щодо цього захворювання і вводять карантинні обмеження. В рішенні чітко визначаються межі неблагополучної на сказ території, а також загрозлива зона з урахуванням збудника інфекції та місцевих умов.

Вогнищем сказу вважається не тільки місце виявлення джерела збудника інфекції (хворих на сказ тварин), але й навколишня територія, на яку можлива міграція диких тварин.

В неблагополучному пункті тварин щеплюють проти сказу, виявляють хворих та підозрілих на зараження сказом, умертвляють хворих на сказ тварин, а також підозрілих на захворювання. Трупи тварин забитих, загиблих або підозрілих на захворювання спалюють разом із шкірою.

3.7. В неблагополучних пунктах забороняється проведення виставок, виводок собак, вивезення за його межі собак, котів і диких тварин.

В мисливських угіддях, оголошених неблагополучними, а також в загрозливій зоні, забороняється проведення промислового і ліцензійного відстрілу диких тварин, їх відлов і вивіз.

3.8. При виявленні захворювання на сказ серед диких тварин незалежно від строків полювання служба державної ветеринарної медицини разом з органами охорони природи, мисливського і лісового господарства вживають заходів щодо зниження чисельності лисиць та єнотовидних собак і проводять пероральну імунізацію диких м'ясоїдних звірів антирабічною вакциною згідно з настановою по її застосуванню.

3.9. Для своєчасного виявлення та ізоляції хворих і підозрілих в захворюванні на сказ тварин встановлюється постійний ветеринарний нагляд за тваринами неблагополучної ферми, гурту, отари, табуну. Підозрілих на захворювання і покусаних тварин піддають ретельному ветеринарному огляду не менше 2 - 3 раз на добу.

3.10. Тварин, підозрілих на зараження сказом, щеплюють антирабічною вакциною та утримують під наглядом протягом 60 днів.

Хворих та підозрілих на захворювання сказом тварин лікувати або піддавати щепленням проти цієї хвороби забороняється. Свійських тварин і хутрових звірів, підозрілих на зараження сказом без клінічних ознак захворювання, дозволяється незалежно від строку щеплення їх проти сказу піддавати забою з використанням одержаних від них продуктів на загальних підставах.

3.11. Молоко від клінічно здорових тварин неблагополучної щодо сказу ферми, гурту, отари, табуна, незалежно від проведених щеплень проти сказу, може використовуватись в їжу людям або в корм тваринам після пастеризації при температурі 80 - 85° C протягом 30 хвилин або кип'ятіння протягом 5 хвилин.

3.12. Сировину тваринного походження, одержану від клінічно здорових тварин неблагополучної щодо сказу групи, вивозять із господарства в тарі із компактної тканини тільки на переробні підприємства або підприємства по їх заготівлі, зберіганню та переробці з відміткою у ветеринарному свідоцтві про те, що вони підлягають дезинфекції у відповідності з настановою по дезинфекції сировини тваринного походження.

3.13. Місця, де знаходились хворі тварини і підозрілі на захворювання сказом, предмети догляду за ними, одяг та інші речі, забруднені слиною та виділеннями від хворих тварин, підлягають дезинфекції у відповідності з Інструкцією щодо проведення ветеринарної дезинфекції об'єктів тваринництва, затвердженої Головним управлінням ветеринарії Держагропрому СРСР від 25 серпня 1988 року.

3.14. Разом з органами охорони здоров'я проводиться широка роз'яснювальна робота серед населення (бесіди, лекції, виступи в пресі, по радіо і телебаченню) про небезпечність сказу для людей і тварин та заходи щодо профілактики і боротьби з ним.

3.15. Карантинні обмеження по сказу скасовуються рішенням місцевої державної адміністрації району (міста) за поданням головного лікаря ветеринарної медицини району (міста) через 2 місяці з дня останнього випадку захворювання тварин на сказ при умові виконання всіх заходів, передбачених комплексним планом та діючою Інструкцією щодо профілактики та боротьби зі сказом тварин.

4.1. Посадові та інші особи за порушення правил карантину тварин та інших ветеринарно-санітарних вимог щодо сказу тварин несуть відповідальність згідно з чинним законодавством України.

Інструкція розроблена авторським колективом:

Гришок Л. П. (Інститут ветеринарної медицини УААН);

Помірком Т. І. (Державний науково-дослідний контрольний інститут ветеринарних препаратів і кормових добавок);

Хоменком В. І. (Білоцерківський СГІ);

Борзяком А. Т., Горжеєвим В. М., Достоєвським П. П. (Головне управління ветеринарної медицини з Держветінспекцією МСГіП України) за участю фахівців обласних управлінь ветеринарної медицини, підприємств ветеринарної медицини.

Інструкція розглянута і схвалена науково-технічною радою Міністерства сільського господарства і продовольства України 27 квітня 1993 року (протокол N 1).

Інструкція погоджена з Міністерствами України:

внутрішніх справ, зв'язку, зовнішніх економічних зв'язків, лісового господарства, оборони, охорони здоров'я, охорони навколишнього природного середовища, праці, сільського господарства і продовольства, фінансів, а також Держжитлокомунгоспом, Держкомземом, Держмиткомом, ДКНТ, Держхарчопромом, Укоопспілкою та Федерацією професійних спілок України.

С бешенством человек знаком с незапамятных времен и всегда испытывал страх перед этим заболеванием, неминуемо заканчивающимся смертью. Создание вакцины, способной предупредить развитие болезни после укуса инфицированным животным, стало одним из величайших достижений медицины XIX в. Сегодня благодаря массовой профилактической вакцинации собак и кошек, распространенность бешенства во многих странах резко снизилась.

Тем не менее ежегодно от этого заболевания умирают десятки тысяч людей, ведь, как и тысячелетия назад, оно неизлечимо…

Бешенство (лат. rabies, водобоязнь, гидрофобия) — инфекционная болезнь, характеризующаяся поражением центральной нервной системы. Возбудитель бешенства — вирус семейства рабдовирусов — может поражать любое теплокровное животное. В мире зафиксировано восемь случаев передачи вируса от человека к человеку. Однако основными переносчиками заболевания являются: в Европе — волки, лисицы, барсуки, в Северной Америке — летучие мыши, койоты, лисицы и скунсы, в Африке и Азии — шакалы и мангусты. Среди домашних животных источником вируса бешенства могут быть собаки, кошки, лошади, свиньи, коровы, овцы и козы.

Наибольшую опасность для людей представляют лисы и бездомные собаки в сельской местности в весенне-летний период. В Украине ежегодно выявляют до 2000 инфицированных животных, среди которых 50% составляют лисицы, 25% – кошки, 15% – собаки. Больных животных можно отличить по обильному слюно- и слезотечению, водобоязни, изменению поведения (отсутствие страха, повышенная агрессивность).

Заражение животных и человека происходит при укусе либо ослюнении бешенным животным поврежденной кожи или слизистых оболочек. Животное становится источником заражения за 3–10 дней до проявления признаков бешенства и остается таковым в течение всего периода заболевания. Распространению вируса способствует возрастающая вследствие заболевания агрессивность животного и стремление укусить любой подходящий объект.

Ежегодно в Украине от бешенства погибают в среднем 5 человек

Согласно экспериментальным данным, вирус бешенства, попадая в организм животного, не всегда вызывает заболевание. У различных видов восприимчивость к вирусу варьирует от 100% (у крыс) до 20% (у коз). Человек менее восприимчив к вирусу бешенства, чем многие виды животных.

Ежегодно в Украине более 100 тыс. человек обращаются в медучреждения по поводу укусов животными. В связи с подозрением на инфицирование вирусом бешенства около 60% из них проходят лечебно-профилактическую иммунизацию

Развитие медицины в XVIII–XIX вв. дало новый толчок изучению этиологии и эпидемиологии ряда опасных инфекционных заболеваний, в том числе бешенства. В 1879 г. профессору ветеринарной школы в Лионе Гальтье удалось воспроизвести заболевание путем введения слюны больного животного в седалищный нерв кролика и таким образом показать роль нервных волокон в распространении возбудителя бешенства в организме. Его соотечественник доктор Дюбуэ развил уже существовавшую теорию, согласно которой вирус бешенства поражает нервную систему, и предположил возможность использования для заражения лабораторных животных головного и спинного мозга особей, погибших от бешенства, хотя подтвердить свою догадку экспериментально не смог. Эти и другие работы подготовили почву для великих открытий Луи Пастера.

Бешенство у животных и человека

После внедрения в организм вирус бешенства распространяется по нервным волокнам и достигает ЦНС, где происходит его размножение и накопление. В цитоплазме клеток мозга образуются включения (тельца Бабеша-Негри), состоящие из тонковолокнистого матрикса и вирусного рибонуклеопротеида. Затем вирус приникает в слюнные железы и за 3–5 дней до проявления основных клинических признаков болезни начинает выделяться со слюной.

Время от заражения до появления первых симптомов заболевания зависит от локализации укуса, размера и глубины раны, количества попавшего в организм вируса, а также от индивидуальных особенностей организма пострадавшего. Чем дальше от головы входные ворота инфекции, продолжительнее инкубационный период заболевания. Обычно он составляет от 15 до 55 дней, но в редких случаях – до 12 месяцев.

У собак различают три стадии бешенства. В продромальный период животное капризно, легко возбудимо и подвержено частой смене настроения, едва притрагивается к любимой еде, но часто грызет и проглатывает несъедобные предметы. Через 1–3 дня заболевание переходит в стадию возбуждения, когда повышенная возбудимость вследствие галлюцинаций доводит собаку до неистовства. Она яростно роет землю, грызет и проглатывает различные предметы, стремится убежать, а вырвавшись на волю, может бежать долго и без остановок. Встречая по пути других собак, больная особь нападает на них, кусая в голову. Над всеми чувствами у больного животного доминирует агрессия, при этом страх отсутствует полностью. У запертой в клетку больной собаки приступы ярости и буйства сменяются периодами депрессии. Начинают проявляться признаки паралича вследствие поражения спинного мозга и затруднения глотания. Собака отказывается от пищи и воды, любое раздражение в ротовой полости вызывает приступы удушья и ярости. Зачастую даже вид воды может спровоцировать приступ удушья (отсюда название заболевания — гидрофобия, или водобоязнь). Вследствие затрудненного глотания и гиперсекреции слюнных желез наблюдается повышенное слюнотечение. Стадия возбуждения продолжается 3–7 дней, после чего переходит в заключительную стадию — паралитическую. Животное угнетено, паралич поражает мускулатуру нижней челюсти, языка, глаз, а затем и остальных частей тела. Через 12–20 ч после перехода болезни в третью стадию от паралича дыхания и упадка сердечной деятельности наступает смерть.

У человека в начале болезни отмечаются угнетенное состояние, воспаление и ноющая боль в месте укуса, повышение температуры тела. Затем дыхание становится затрудненным, появляется чувство тревоги, наблюдаются беспокойство, повышенная возбудимость, мышечные судороги. Паника при виде воды у человека, как и у животных, связана с удушьем. В конце болезни наступает паралич. Бешенство у человека редко длиться более 8 дней и неминуемо заканчивается смертью.

Вакцина, дарующая жизнь

Многочисленные опыты на животных дали положительные результаты, и Пастер начал подумывать о том, чтобы на всякий случай привить от бешенства всех собак во Франции. Однако, быстро осознав нереальность затеи, решил, что прививки нужно делать не собакам, а людям, причем уже после укуса больным животным. Пастер долго не мог решиться испытать действие вакцины на людях, но помог случай. 6 июля 1885 г. убитая горем женщина привезла к Пастеру девятилетнего сына Жозефа Мейстера, искусанного бешеной собакой два дня назад. Мальчик был обречен на неминуемую смерть, и Пастер рискнул… Жозеф стал первым человеком, которому удалось выжить после укуса инфицированным животным. Вскоре весь мир признал открытие Пастера. Его лаборатория временно стала фабрикой по производству вакцин. В разных странах появились пастеровские станции, где прививки против бешенства делали всем, кто в них нуждался. Одна из первых таких станций открылась в 1886 г. в Одессе.

Только вакцинация!

В настоящее время методов лечения бешенства не существует. После появления клинических симптомов спасти больных не удается. Следует отметить, что известно всего 6 случаев выздоровления людей, 5 из которых специалисты объясняют имеющимися в анамнезе указаниями на проведение профилактической антирабической иммунизации в разные сроки до заражения.

В 2005 году в Германии зафиксирован случай передачи вируса бешенства с трансплантируемыми органами. Материал для трансплантации, полученный от погибшей женщины, прошел десятки тестов, но никому не догадался исследовать его на наличие вируса бешенства. В результате заболевание стало причиной смерти трех пациентов, которым были пересажены зараженные ткани

В заключение следует напомнить, что заразиться бешенством можно не только от бродячей собаки или дикого животного. Иногда источником смертельной угрозы становятся наши домашние любимцы, случайно побывавшие в контакте с больным животным. Уберечь от заболевания бешенством может только ежегодная профилактическая иммунизация домашних питомцев.

Если вас укусила собака или кошка, для которой отсутствуют достоверные данные о вакцинации против бешенства, безнадзорное или дикое животное, то:

– промойте рану теплой водой с разведенным хозяйственным мылом;

– по возможности вызовите кровотечение из раны, чтобы удалить попавший в кровь вирус;

– срочно обратитесь в травматологический пункт и в государственную ветеринарную службу.

Ежегодно в Украине от бешенства погибают в среднем 5 человек

Бешенство у животных и человека

Вакцина, дарующая жизнь

Только вакцинация!

– промойте рану теплой водой с разведенным хозяйственным мылом;

– по возможности вызовите кровотечение из раны, чтобы удалить попавший в кровь вирус;

– срочно обратитесь в травматологический пункт и в государственную ветеринарную службу.

Содержание статьи (нажмите чтобы перейти к нужному разделу):

Кратко по теме закона о животных в Украине

Моральный долг человека – уважать все живые существа. (Европейская конвенция по защите домашних животных от 13.11.1987г.)

В последнее время всё чаще появляются сообщения о жестоком обращении с животными. Глядя на душераздирающие фото в Интернете, мы глубоко сочувствуем и переживаем. Но многие ли из нас хоть что-нибудь предпримут?

В Украине пока что жестокое обращение с животными не карается настолько сурово, как этого заслуживают живодёры. Однако ответственность законом предусмотрена и даже была ужесточена. Ниже мы приводим юридический минимум знаний для защиты прав животных в Украине в 2020 году. Особенно мы надеемся, что её прочтут и донесут до своих членов общества защиты животных.

Закон Украины о домашних животных

использование приспособлений, которые травмируют;
принуждение выполнять неприродные действия, которые травмируют;
нанесение побоев, травм с целью принуждения выполнить какие-либо требования;
использование животных в условиях чрезвычайных физиологических нагрузок;
разведение животных с генетическими изменениями, которые причиняют им страдания;
разведение животных с наследственно закрепленной агрессивностью;
принуждение к нападению одних животных на других, кроме случаев использования охотничьих собак для охоты;
применение к животным фармакологических и механических средств допинга;
другие действия, противоречащие принципам защиты животных от жесткого обращения.

Какая есть статья за жестокое обращение с животными в Украине

За жестокое обращение с животными в Украине законодательством предусмотрена как административная, так и уголовная ответственность. Эти виды ответственности отличаются по серьезности последствий и рассматриваются в разных судебных производствах.

Административная ответственность

Прописана в статье 89 Кодекса об административных правонарушениях.

Данная статья за жестокое обращение с животными (за издевательство над животными, нанесение увечий или другие насильственные действия, которые причинили животному боль, страдания и не привели к телесным повреждениям, увечьям или гибели) предусматривает наказание в виде штрафа от 3 400 грн. до 5 100 грн. с конфискацией животного.

Такой же штраф будет грозить хозяину, который захочет выбросить животное на улицу.

Если пострадало несколько животных или же над животным издевается группа лиц, то размер штрафа увеличивается с 5 100 грн. до 8 500 грн. Также за такие действия может грозить административный арест на 15 суток с конфискацией животного. Пропаганда жестокого обращения с животными карается так же.

Ответственность предусмотрена также для извращенцев-зоофилов в виде штрафа от 3 400 грн. до 8 500 грн. с конфискацией животного.

Уголовная ответственность

Уголовный кодекс (УК) Украины за жестокое обращение с животными предусматривает ответственность (статья 299 ук украины) в виде ареста на срок до 6 месяцев или лишение свободы на срок до 3 лет.

Уголовными действиями в отношении животных являются те, которые привели к гибели или травме животного, стравливание животных по хулиганским или корыстным мотивам, публичные призывы или распространение материалов с призывами к таким действиям. Ответственность предусмотрена вне зависимости от того является ли животное домашним или бездомным.

Отягощающим обстоятельством является присутствие малолетних или несовершеннолетних, то есть когда вышеописанные действия совершаются на глазах у детей. В таком случае наказание будет составлять лишение свободы от 3 до 5 лет.

Особо жестокие действия или те, в которых участвует несколько человек, а также если пострадало не одно животное – наказывается лишением свободы от 5 до 8 лет.

Жестокое обращение с животными несовершеннолетними

Статья за жестокое обращение с животными несовершеннолетними та же самая что и для взрослых – 299 УК Украины.

Однако нужно помнить, что по законодательству минимальный возраст, с которого может наступать уголовная ответственность для большинства преступлений, — 16 лет. Только для некоторых преступлений порог снижен до 14 лет, однако жестокое обращение с животными к таким преступлениям не относится.

Это означает, что малолетний или несовершеннолетний, издевающийся над животными, не может быть привлечен к уголовной ответственности.

Жестокое обращение с животными: куда обратиться

Полномочия составлять протокол и наказывать по ст. 89 КУпАП предоставлены только инспекторам по охране окружающей среды и только в отношении диких животных. Для этого нужно обратиться в территориальный орган Государственной экологической инспекции.

Если жестокое обращение имеет место в отношении домашнего животного наступать должна уголовная ответственность по приговору суда. Но для того, чтобы суд вынес приговор, сначала нужно возбудить уголовное дело, о чем пойдёт речь ниже.

Для возбуждения уголовного дела нужно подать письменное заявление. Сделать это можно, вызвав наряд полиции, если инцидент происходит у вас на глазах, или же, если по какой-то причине сделать это не удалось сразу – позже, подав заявление в орган полиции по месту, где произошел такой случай.

В заявлении описать произошедшее, и просить внести эти ведомости в Единый государственный реестр досудебных расследований. Если вам известны данные виновного лица – указать их. К заявлению стоит приложить доказательства, если они у вас есть (фото и видеоматериалы, указать свидетелей, которые смогут дать показания в подтверждение ваших слов).

К сожалению, на практике сотрудники полиции очень часто бездействуют и не хотят возбуждать уголовное дело. Что делать в таких случаях мы обязательно расскажем отдельно.

Надеемся, что эта информация поможет вам сделать всё возможное для наказания того, кто жестоко обращается с животными!

Читайте также: