Приказ моз украины по менингококковой инфекции

Методические указания
по противоэпидемическим мероприятиям при менингококковой инфекции

Источником менингококковой инфекции является больной человек или бактерионоситель; заражение происходит капельным (аэрозольным) путем. Различают 3 группы источников инфекции:

1. Больные генерализованными формами - (ГФМИ) (около 1% от общего числа инфицированных лиц).

2. Больные острым менингококковым назофарингитом (до 30% от общего числа инфицированных лиц).

3. "3доровые" носители - лица, выделяющие менингококки и не имеющие воспалительных изменений в носоглотке.

Наиболее опасным источником инфекции является больной генерализованной формой - ГФМИ (менингитом, менингококцемией, менингоэнцефалитом и др.) в продромальном периоде, продолжительность которого составляет в среднем 4-6 дней.

Определенное эпидемиологическое значение принадлежит больным менингококковым назофарингитом, длительность заразного периода - около двух недель.

"Здоровый" носитель имеет значительно меньшую заражающую способность. Вместе с тем, число носителей в сотни раз превышает число больных: эпидемический процесс при менингококковой инфекции поддерживается последовательным состоянием носительства. Длительность носительства менингококков составляет в среднем 2-3 недели, у 2-3% лиц носительство может продолжаться в течение 6 и более недель. Есть отдаленные сведения о более длительном носительстве, особенно при наличии хронического воспалительного состояния носоглотки.

Очаг менингококковой инфекции характеризуется появлением в семье, детском учреждении, школе и других коллективах больного ГФМИ. Граница очага определяется эпидемиологом в каждом конкретном случае, выявляются все общавшиеся с заболевшим лица для более полной диагностики больных менингококковым назофарингитом и носителей.

В эпидемиологической практике очаги подразделены на две категории: с небольшим числом общающихся между собой лиц и четко очерченными границами (семейные очаги, очаги в группах детских коллективов, классах школ) или очаги, где определение границ затруднено в связи со значительным числом лиц, находящихся в тесном общении (учащиеся различного рода училищ, работники предприятий и учреждений и пр.).

Переуплотнение, повышенная влажность воздуха в помещении, нарушение санитарно-гигиенического режима способствуют распространению инфекции и возникновению групповых заболеваний менингококковой инфекцией. Вспышки происходят чаще в организованных коллективах детей и подростков, как правило, в течении первых недель после их формирования или в период сезонного подъема заболеваемости.

Противоэпидемические мероприятия в очаге
менингококковой инфекции

Обязательной регистрации и подаче экстренного извещения в Центр Государственного санитарно-эпидемиологического надзора подлежат случаи генерализованной формы менингококковой инфекции (ГФМИ): менингококковый (эпидемический цереброспинальный) менингит, менингококцемия (сепсис, без поражения мозговых оболочек), их сочетанные формы, а также при подозрении на эти заболевания и бактериологически подтвержденные менингококковые назофарингиты. При наличии групповых заболеваний ГФМИ с числом 5 и более случаев подается внеочередное донесение в Минздрав России в соответствии с приказом "О повышении готовности органов и учреждений Госсанэпидслужбы России к работе в чрезвычайных ситуациях" N 230 от 29.07.98.

Больные генерализованной формой менингококковой инфекции или при подозрении на нее немедленно госпитализируются в специализированные отделения инфекционных больниц, а при их отсутствии - в боксы или полубоксы.

Больные с бактериологически подтвержденным менингококковым назофарингитом, выявленные в очагах инфекции, в зависимости от тяжести клинического течения, помещаются в инфекционные больницы или в специальные развернутые стационары. Они могут быть изолированы на дому, если в семье или квартире нет больше детей дошкольного возраста и лиц, работающих в детских дошкольных учреждениях, а также при условии проведения регулярного медицинского наблюдения и лечения.

Больные острым назофарингитом (бактериологически не подтвержденным), выявленные в очаге менингококковой инфекции, подлежат лечению по назначению врача, установившего диагноз. Из детских дошкольных коллективов эти больные изолируются на время лечения и допускаются в коллектив только после исчезновения острых явлений.

Контактные с больным, оставленным на дому, дети, посещающие детские дошкольные учреждения и лица, работающие в этих учреждениях, допускаются в коллектив только после медицинского осмотра и однократного бактериологического обследования с отрицательным результатом.

Выписка из стационара больных ГФМИ и назофарингитом производится после полного клинического выздоровления, без бактериологического обследования на носительство менингококков.

Реконвалесценты менингококковой инфекции допускаются в детские дошкольные учреждения, школы, школы-интернаты, санатории и учебные заведения после одного отрицательного результата бактериологического обследования, проведенного не ранее, чем через 5 дней после выписки из стационара или выздоровления больного назофарингитом на дому.

Различные профилактические прививки реконвалесцентам, перенесшим генерализованную форму менингококковой инфекции, проводят через 6 месяцев после выздоровления, переболевшим менингококковым назофарингитом - через 2 месяца, носителям - через 1 месяц после элиминации возбудителя.

После госпитализации больного ГФМИ осуществляют следующие мероприятия:

- определяются границы очага, выявляются лица, контактные с больными с учетом продолжительности и близости общения;

- в детских дошкольных учреждениях, домах ребенка, школах-интернатах, детских санаториях, школах (классах) устанавливается карантин сроком на 10 дней с момента изоляции последнего больного. В течение этого срока запрещается прием новых и временно отсутствующих детей, а также переводы детей и персонала из одной группы (класса) в другую;

- все лица, общавшиеся с больным в коллективе, семье (квартире) подвергаются медицинскому осмотру (в коллективах обязательно с участием отоляринголога). Особое внимание уделяется выявлению лиц с хроническими воспалительными явлениями в носоглотке и лиц, имеющих неясные "аллергические" высыпания на коже. При наличии патологических изменений в носоглотке больные изолируются из коллектива, а контактные в семье (квартире) не допускаются в детские коллективы и школы до установления диагноза. Лица с подозрительными высыпаниями на коже госпитализируются для исключения менингококцемии.

- В очаге проводится клиническое наблюдение с осмотром носоглотки, кожных покровов и ежедневной термометрией в течение 10 дней (срок карантина).

- Детям в возрасте до 1 года, общавшимся с больными генерализованной формой менингококковой инфекции, с профилактической целью вводят нормальный иммуноглобулин в дозе 1,5 мл, а в возрасте от 2-х до 7 лет включительно - 3,0 мл. Препарат вводят внутримышечно, однократно, не позднее седьмого дня после регистрации первого случая заболевания.

Бактериологическому обследованию подлежат:

а) в детских учреждениях - дети, бывшие в общении с больными, и обслуживающий персонал всего учреждения;

б) в школах - учащиеся и преподаватели класса, где зарегистрирован больной;

в) в школах-интернатах (круглосуточное пребывание детей) - учащиеся, общавшиеся с больным в классе и в спальной комнате, а также преподаватели и воспитатели данного класса;

г) в семьях, квартирах - все лица, общавшиеся с больными;

д) в ВУЗах, средних учебных заведениях, ПТУ, спецучилищах, колледжах при возникновении случая заболевания на первом курсе - преподаватели и студенты всего курса; на старших курсах - только общавшиеся с больным в учебной группе и комнате общежития;

е) в других организованных коллективах - лица, проживающие в общежитии.

В детских дошкольных учреждениях бактериологические обследования контактных проводятся не менее двух раз с интервалом в 3-7 дней, в остальных коллективах - однократно.

Носители менингококков, выявленные при бактериологическом обследовании в детских дошкольных коллективах, школах-интернатах и др. детских учреждениях выводятся из коллектива на срок проведения санации. Из коллектива взрослых, в том числе учебных заведений, носители не изолируются.

Носители менингококков - дети и взрослые, выявленные в семейных очагах, в детские дошкольные учреждения, школы, школы-интернаты, санатории, оздоровительные лагеря и др. детские учреждение не допускаются. Бактериологическое обследование коллективов, которые посещали эти носители, не проводится.

При выявлении носителя менингококков среди больных соматических стационаров, его следует изолировать в бокс или полубокс. Вопрос о санации решается в зависимости от основного заболевания. При отсутствии возможности изоляции носителя курс санации проводится обязательно. Персонал отделения подвергается однократному бактериологическому обследованию, выявленные носители отстраняются от работы на время проведения санации.

Выявленные носители менингококков санируются на дому или в специально развернутых для этих целей отделениях: взрослые - ампициллином или левомицетином по 0,5 х 4 раза в день в течение 4-х дней. Детям эти препараты назначают по той же схеме в возрастных дозировках. Для санации носителей в закрытых коллективах взрослых рекомендуется рифампицин по 0,3 через 12 часов в течение 2-х дней.

Через 3 дня после окончания курса санации носители, независимо от примененного препарата, подвергаются однократному бактериологическому обследованию и при наличии одного отрицательного бактериологического анализа они допускаются в коллективы.

При длительном носительстве (свыше 1 месяца) и отсутствии воспалительных изменений в носоглотке носитель допускается в коллектив, где он был выявлен.

Заключительная дезинфекция в очагах не проводится. Не подлежит дезинфекции и транспорт по перевозке больных. В помещении проводится ежедневная влажная уборка, максимальное разуплотнение в спальных помещениях, частое проветривание помещения, облучение ультрафиолетовыми и бактерицидными лампами.

В период эпидемического подъема заболеваемости запрещается большое скопление детей на зрелищных мероприятиях, удлиняются перерывы между сеансами в кинотеатрах.

Среди населения постоянно проводится широкая разъяснительная работа о необходимости раннего обращения к врачу.

Не нашли то, что искали? Воспользуйтесь поиском:


МІНІСТЕРСТВО ОХОРОНИ ЗДОРОВ'Я УКРАЇНИ

НАКАЗ

від 15 квітня 2005 року N 170

Про затвердження Методичних вказівок з мікробіологічної діагностики менінгококової інфекції та гнійних бактеріальних менінгітів

Гнійні бактеріальні менінгіти (ГБМ) - група важких інфекційних захворювань, що поширені всюди. Захворюваність на менінгококову інфекцію й інші види ГБМ в Україні сягає 2000 випадків на рік при летальності до 14 %. Основними збудниками ГБМ є бактерії видів Neisseria meningitidis. Streptococcus pneumoniae, Haemophilus influenzae. Відносний внесок того або іншого виду бактерій у захворюваність ГБМ залежить від багатьох факторів: епідемічної ситуації, регіону, вікової групи хворих та інших. У ході багаторічного (2000 - 2003 рр.) спостереження встановлено, що близько 30 % випадків ГБМ в країні були менінгококової етіології (N.meningitidis), 6 % - пневмококової етіології (S.pneumoniae), 2 % випадків були викликані гемофільною паличкою типу b (Haemophilus influenzae типу b або Hib) і 16 % - іншими бактеріями. Біля 46 % захворювань залишаються нерозшифрованими.

Згідно з результатами експрес-оцінки тягаря хвороб, що викликаються Haemophilus influenzae типу b, яка була проведена в Україні місією ВООЗ в 2003 році, показник захворюваності на Hib-обумовлений менінгіт складає від 3,7 до 17,7 на 100000 дітей у віці молодше 5 років (80 - 240 випадків захворювань на рік), тобто щороку не діагностується від 2 до 10 % випадків цього важкого захворювання.

Бактеріологічне підтвердження клінічного діагнозу менінгококової інфекції в Україні останні роки становить від 53 % до 57,4 % випадків обстежених лабораторне, з коливанням в різних регіонах країни від 14,5 % до 87 %.

Проведення серологічного типування менінгококів є вимогою стандарту ВООЗ з епіднагляду за менінгококовою інфекцією і вкрай важливе для епідеміологічного нагляду, організації та проведення протиепідемічних заходів, короткострокового і довгострокового епідеміологічного прогнозу, а також вирішення питань застосування засобів імунопрофілактики. Результати багаторічного моніторингу показують, що в останні роки зросла роль менінгокока серогрупи B, на долю якого припадає до 47 %, менінгококи серогрупи A - 16 %, групи C - 16 %. Проте, серологічне типування в даний час проводиться застарілими методами и значна частка збудників залишається нетипованою.

Важливим питанням є впровадження в роботу лікувально-профілактичних закладів системи моніторингу антибіотикорезистентності збудників ГБМ, особливо пневмококів.

Аналіз якості лабораторної діагностики гнійних бактеріальних менінгітів свідчить про необхідність її суттєвого поліпшення, що потребує забезпечення лабораторій сучасними імунобіологічними препаратами, в першу чергу наборами для експрес діагностики, поживними середовищами гарантованої якості для первинного посіву матеріалу, тест-штамами для дослідження антибіотикорезистентності тощо, впровадження методів молекулярно-генетичних досліджень для виявлення та типування збудників гнійних бактеріальних менінгітів.

З метою удосконалення лабораторної діагностики менінгококової інфекції та гнійних бактеріальних менінгітів наказую:

1. Затвердити Методичні вказівки з мікробіологічної діагностики менінгококової інфекції та гнійних бактеріальних менінгітів (додаються).

2. Міністру охорони здоров'я АР Крим, начальникам управлінь охорони здоров'я обласних, Севастопольської міської, Головного управління охорони здоров'я та медичного забезпечення Київської міської держадміністрацій, Головним державним санітарним лікарям Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя, на водному, залізничному, повітряному транспорті:

2.1. Забезпечити своєчасну клінічну та мікробіологічну діагностику, ефективне лікування менінгококової інфекції та гнійних бактеріальних менінгітів у відповідності з затвердженими методичними вказівками.

2.2. Впровадити в практику роботи лікувально-профілактичних закладів систему мікробіологічного моніторингу антибіотикорезистентності збудників ГБМ, в першу чергу пневмококів.

2.3. Координацію робіт з лабораторної діагностики менінгококової інфекції та гнійних бактеріальних менінгітів, здійснення мікробіологічного моніторингу антибіотикорезистентності покласти на бактеріологічні лабораторії епідеміологічних відділів закладів державної санітарно-епідеміологічної служби.

2.4. Забезпечити лабораторії лікувально-профілактичних закладів та установ державної санітарно-епідеміологічної служби необхідним переліком діагностичних імунобіологічних препаратів, тест-штамами для дослідження антибіотикорезистентності.

2.5. Інформацію про виконання цього наказу щороку надсилати до Центральної санітарно-епідеміологічної станції МОЗ України до 1 лютого.

3. Головному лікарю Центральної санітарно-епідеміологічної станції МОЗ України, головним державним санітарним лікарям Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя, на водному, залізничному, повітряному транспорті:

3.1. Забезпечити організаційно-методичне керівництво з лабораторної діагностики менінгококової інфекції та гнійних бактеріальних менінгітів, узагальнення та аналіз якості досліджень, результатів мікробіологічного моніторингу антибіотикорезистентності у регіоні та підготовку спеціалістів.

3.2. Забезпечити збір штамів збудників менінгококової інфекції та гнійних бактеріальних менінгітів, їх підтвердження, типування, щорічний аналіз етіологічної структури та антибіотикорезистентності.

4. Вважати такими, що не застосовуються на території України:

Діагностика та лікування менінгококового менінгіту і менінгококцемії у дітей згідно з принципами доказової медицини. Частина 2


У цій статті підсумовуються ключові рекомендації європейських країн та США щодо діагностики і лікування менінгококової інфекції та менінгіту на сучасному етапі, які в майбутньому дозволять внести зміни і доповнити вітчизняні протоколи. Головною задачею даної роботи було виявити відмінності між вітчизняним протоколом і протоколами європейських країн.

В этой статье подытоживаются ключевые рекомендации европейских стран и США по диагностике и лечению менингококковой инфекции и менингита на современном этапе, которые в будущем позволят внести изменения и дополнить отечественные протоколы. Главной задачей данной работы было выявить отличия между отечественным протоколом и протоколами европейских стран.

In this article key references of the European countries and the USA on diagnostics and treatment of meningococcal infection and meningitis at the present stage which in the future can change and supplement domestic guidelines. The main task of the given work was to tap differences between the domestic guidelines and guidelines of the European countries.

менінгококова інфекція, менінгіт, сепсис, лікування.

менингококковая инфекция, менингит, сепсис, лечение.

meningococcal infection, meningitis, sepsis, treatment.

Лікування МІ в спеціалізованому відділенні

Дослідження не показали різниці в розвитку глухоти або летальності між лікуванням звичайними антибіотиками (наприклад, пеніцилін, ампіцилін і хлорамфенікол) і цефалоспоринами ІІІ покоління у дітей віком понад 3 місяці з БМ, у тому числі і менінгококовим (клас IV) (табл. 2) [5, 8]. Найбільш економічним є використання цефтріаксону. За рекомендаціями NICE, слід використовувати цефтріаксон 1 раз на добу для лікування БМ і МІ [7, 8]. Однак, за даними NICE, а також Шотландської міжуніверситетської рекомендаційної мережі (Scottish Intercollegiate Guidelines Network — SIGN), рекомендується не використовувати цефтріаксон одночасно з кальцій-вмісним засобами та протягом 48 годин після їх використання, а при необхідності їх використання замінити цефтріаксон на цефотаксим (рівень В).


Дітям, які недавно були за кордоном, необхідно до основного антибіотика додати ванкоміцин через ризик стійкості флори до цефтріаксону. Через летальні випадки, про які повідомлялось у новонароджених дітей при використанні одночасно цефтріаксону з препаратами кальцію, рекомендовано у дітей молодше 3 місяців використовувати цефотаксим з ампіциліном або амоксициліном із метою бактерицидної дії на стрептокок групи В, грамнегативні бактерії і лістерію [2, 8].

У дітей молодше 3 місяців цефтріаксон може використовуватись як альтернатива цефотаксиму (з ампіциліном або амоксициліном або без них), але слід знати, що цефтріаксон не повинен використовуватися у недоношених дітей або в новонароджених з жовтяницею, гіпербілірубінемією або ацидозом, оскільки це може посилити гіпербілірубінемію [7]. У дітей з підтвердженою і підозрюваною МІ і менінгітом тривалість лікування цефтріаксоном або цефотаксимом повинна становити 7 діб (клас IV, рівень A) [2, 3, 5, 7, 8].

За рекомендаціями EFNS, у хворих із тяжкою алергією на b-лактамні антибіотики в анамнезі хлорамфенікол має бути використаний, як емпірична терапія при МІ (клас IV, рівень C) [5].

Директива NICE і SIGN рекомендує [2, 7]:

1. Не використовувати кортикостероїди у дітей молодше 3 місяців при підозрі або підтвердженні БМ.

2. Необхідно ввести дексаметазон (0,15 мг/кг, максимально 10 мг 4 рази на добу протягом 4 діб) при підозрі або підтвердженні БМ невідомої етіології (рівень А) і при менінгококовому менінгіті (рівень В) якомога швидше при наступних змінах в лікворі:

— кількість лейкоцитів в лікворі > 1000/мкл;

— лейкоцитоз із підвищеною кількістю білка > 1 г/л;

— наявність бактерій, які забарвлюються за Грамом.

Стероїди не рекомендується використовувати при менінгококовому сепсисі, за винятком резистентного шоку (рівень В) [2, 3].

Директива NICE рекомендує [7]:

1. Не слід використовувати кортикостероїди у великих дозах (дексаметазон 0,6 мг/кг/добу або еквівалентна доза інших кортикостероїдів).

2. У дітей зі стійким до вазоактивних засобів шоком замісна терапія проводиться кортикостероїдами в низькій дозі (гідрокортизон 25 мг/м 2 4 рази на добу).

У США рекомендована доза гідрокортизону становить 1 мг/кг кожні 6 годин при шоку, резистентному до вазоактивних засобів [3].

Традиційно хворим на БМ обмежували введення рідини через ризик синдрому неадекватної секреції антидіуретичного гормону (СНСАДГ). Однак, на думку експертів, у дітей із БМ досить часто зустрічається дегідратація, а тому обмеження рідини не є корисним. У декількох дослідженнях було показано безпечність введення рідини дітям із БМ, тому згідно з директивою NICE рекомендується достатнє введення рідини дітям із БМ при відсутності ознак СНСАДГ або ознак підвищення внутрішньочерепного тиску, запобігаючи при цьому електролітному дисбалансу і гіпоглікемії [7, 8].

Дослідженнями було встановлено, що недостатнє відновлення об’єму рідини і використання інотропних засобів було пов’язане з більш високою летальністю, а рання ліквідація септичного шоку була пов’язана з більш низькою летальністю (рівень В) [7, 8].

Не було знайдено вірогідної різниці у зменшенні летальності в рандомізованих контрольованих дослідженнях при використанні у порівнянні колоїдів або кристалоїдів у дітей із септичним шоком. Однак експерти вказують на переваги при використанні саме колоїдів, які слід призначати при неефективності введення болюсних доз кристалоїдів [7, 8].

Директива NICE і SIGN рекомендує при наявності симптомів шоку введення першого болюсу 0,9% розчину NaCl з розрахунку 20 мл/кг за 5–10 хвилин. Якщо симптоми шоку зберігаються, тоді вводиться другий болюс 0,9% розчину NaCl з розрахунку 20 мл/кг або 4,5% розчин альбуміну за 5–10 хвилин. Якщо симптоми шоку все ще зберігаються, тоді дається третій болюс 0,9% розчину NaCl з розрахунку 20 мл/кг або 4,5% розчин альбуміну за 5–10 хвилин із подальшим знеболенням, інтубацією і введенням вазоактивних засобів. Деякі діти можуть потребувати більші об’єми рідини для корекції шоку (рівень В) [2, 7, 8]. Серед вазоактивних засобів рекомендується використовувати допамін і добутамін і лише після введення відповідної кількості рідини (60 мл/кг протягом години). Відповідні дії при наявності симптомів шоку рекомендовані також у США [3].

Директива NICE рекомендує проведення інтубації і штучної вентиляції легень при таких станах [7]:

— загроза (наприклад, втрата глоткового рефлексу) або фактичне порушення прохідності дихальних шляхів;

— потреба в будь-якій допоміжній формі вентиляції, наприклад, вентиляція з маски-мішка;

— прогресування задишки (частоти дихання);

— гіповентиляція або зупинка дихання;

— порушення дихання, включаючи:

а) нерегулярне дихання (наприклад, дихання Чейна — Стокса);

б) гіпоксія (PaO2 6 kPa або 45 мм рт.ст.);

— продовження шокового стану після введення рідини в дозі 40 мл/кг;

— ознаки підвищеного внутрішньочерепного тиску;

— зниження ментального статусу:

а) зменшення або коливання рівня свідомості (за шкалою ком Глазго менше ніж 9 балів або зниження на 3 і більше балів);

— для контролю тяжких нападів судом;

— потреба в стабілізації і керуванні станом для виконання сканування мозку або транспортування в інший заклад чи відділення інтенсивної терапії.

Для лікування набряку мозку показане підвищене положення голови і введення гіперосмолярних розчинів. Як гіперосмолярний засіб можна призначити 20% манітол в/в з розрахунку 1 г/кг, кожні 4–6 год або в менших дозах, але частіше — 0,25 мг/кг кожні 2–3 год, підтримуючи осмолярність плазми на рівні 315–320 мосм/л (клас IV, рівень C). Інші заходи для зменшення внутрішньочерепного тиску — гіпервентиляція, великі дози барбітуратів, керована гіпотермія — жодного разу не були оцінені системно при БМ. Судоми є частими при БМ і пов’язані з тяжким запаленням, структурним ураженням мозку. Вони можуть збільшувати летальність і мають лікуватись парентеральними протисудомними засобами типу фенітоїну (клас III, рівень B).

Рекомендації щодо ведення реконвалесцентів після перенесеного БМ або менінгококового сепсису та їх наслідків

Необхідно спостерігати за дітьми після перенесеного БМ і менінгококового сепсису для оцінки сенсорної, неврологічної, психосоціальної, ортопедичної, шкірної і ниркової патології протягом 4–6 тижнів [7].

Після одужання протягом місяця необхідно виконати аудіологічне дослідження. Дітям із приглухуватістю необхідне подальше дослідження для можливості встановлення кохлеарних імплантатів [7].

Тривала антиепілептична терапія рекомендується у хворих з пізніми атаками судом. Для пацієнтів із гострою симптоматичною епілепсією антиепілептична терапія може бути відмінена через 1 рік при відсутності рецидиву судом та структурних змін мозку, візуалізованих при скануванні мозку [5].

Засноване на даних 8 досліджень (клас ІІІ) і британської практики рекомендується дослідження імунологічного статусу дітей у таких випадках:

— більше ніж один епізод менінгококової інфекції;

— менінгококова інфекція викликана будь-якою серологічною групою, окрім В;

— менінгококова інфекція та в анамнезі інші тяжкі або рецидивуючі бактеріальні інфекції [7].

Профілактика

Таким чином, EFNS визначила наступні рекомендації щодо профілактики МІ [5]:

— Про всі випадки менінгококового менінгіту необхідно повідомити місцеві органи охорони здоров’я (клас IV, рівень C).

— Хіміопрофілактика з рифампіцином, ципрофлоксацином або з цефтріаксоном показана членам родини або в закритому колективі при контакті з хворим з підозрюваною чи доведеною менінгококовою інфекцією (клас IV, рівень C).

— Хіміопрофілактика з пероральним рифампіцином (600 мг кожні 12 год протягом 2 діб), ципрофлоксацином (500 мг разова доза) або цефтріаксоном (в/в або в/м ін’єкція одноразово 1 г) призначається тим дорослим із менінгококовою інфекцією, які лікувались без цефалоспорину третього покоління (клас IV, рівень C).

— Терапевтичний семиденний курс феноксиметилпеніциліну або амоксициліну необхідно розглядати як додаток до хіміопрофілактики для всіх членів родини чи закритого колективу пацієнта з менінгококовою хворобою у віці молодше 15 років (клас IV, рівень C).

— Імунізація менінгококовою та гемофільною вакциною має бути розглянута в закладах охорони здоров’я при спалаху хвороби (клас IV, рівень C).

— Первинна імунізація проти N.meningitidis та H.influenzae b має бути проведена в усіх осіб груп ризику (клас IV, рівень C).

— Щеплення проти N.meningitides типу C і H.influenzae b має бути частиною нормального графіка дитячої імунізації і її мають отримати всі діти (клас IV, рівень C).

Згідно з директивою NICE, ципрофлоксацин рекомендується використовувати у всіх вікових групах (рівень В). Разова доза ципрофлоксацину становить: у дорослих і у дітей віком понад 12 років — 500 мг, від 5 до 12 років — 250 мг, від 1 міс до 4 років 125 мг. Рифампіцин рекомендується використовувати у всіх вікових групах (рівень В). Використовується двічі на добу протягом 2 діб у наступних дозах: у дорослих і у дітей старше 12 років – 600 мг, від 1 до 12 років — 10 мг/кг, до 1 року 5 мг/кг. Середні дози рифампіцину можна для різних вікових груп представити такими: 0–2 міс. — 20 мг, 3–11 міс. — 40 мг, 1–2 роки — 100 мг, 3–4 роки — 150 мг, 5–6 років — 200 мг, 7–12 років — 300 мг [6].

Відповідні рекомендації використовуються і в США. Окрім вищезазначених антибіотиків можуть використовуватися для профілактики цефтріаксон у дітей віком до 15 років у дозі 125 мг внутрішньом’язово одноразово, у дітей після 15 років — по 250 мг внутрішньом’язово одноразово, а також азитроміцин 10 мг/кг (максимум 500 мг) одноразово [3].

Висновки

Підсумовуючи вищенаведені дані, слід відзначити, що вітчизняні протоколи лікування мають певні відмінності від світових рекомендацій. Ці особливості стосуються насамперед використання антибіотикотерапії на догоспітальному етапі, інфузійної терапії, хіміопрофілактики носійства, показань, тривалості і доз призначення кортикостероїдів, у тому числі при менінгококцемії.

Дана стаття в жодному разі не є критикою вітчизняного протоколу лікування МІ, а лише має за мету виявити нові відмінності в зарубіжних Протоколах щодо ведення хворих із МІ на різних етапах надання допомоги з можливістю в майбутньому внесення доповнень до вітчизняного Протоколу (№ 737 від жовтня 12.10.2009 року), який, на нашу думку, на сучасному етапі є одним із найкращих, рекомендованих для діагностики та лікування дітей із соматичною та інфекційною патологією.

1. Протокол лікування менінгококкемії у дітей: наказ МОЗ України № 737 від 12 жовтня 2009 р. / Міністерство охорони здоров`я України. — К. : МОЗ України, 2009. — 17 с. (нормативно-директивнні правові документи).

2. Baumer J.H. Guideline review: management of invasive meningococcal disease, SIGN / J.H. Baumer // Arch. Dis. Child. Educ. Pract. Ed. — 2009. — Vol. 94. — P. 46-49.

3. Brayer A.F. Invasive Meningococcal Disease in Childhood / A.F. Brayer, S.G. Humiston // Pediatrics in Review. — 2011. — Vol. 32, № 4. — Р. 152-161.

4. European Centre for Disease Prevention and Control. Public health management of sporadic cases of invasive meningococcal disease and their contacts. Stockholm: ECDC; 2010. — Р. 45 (www.ecdc.europa.eu).

5. EFNS guideline on the management of community-acquired bacterial meningitis: report of an EFNS Task Force on acute bacterial meningitis in older children and adults / A. Chaudhuri, P.M. Martin, P.G.E. Kennedy [et al.] // Eur. J. Neurol. — 2008. — Vol. 15 (7). — P. 649-5.

6. Health Protection Agency Guidance for public health management of meningococcal disease in the UK Version 01.4-2011. London, UK: 2011. — Р. 59 (www.hpa.org.uk).

7. National Institute for Health and Clinical Excellence (NICE) Bacterial Meningitis and Meningococcal Septicaemia In Children (Management of bacterial meningitis and meningococcal septicaemia in children and young people younger than 16 years in primary and secondary care). Сlinical guideline 102. London, UK: NICE, 2010. — Р. 44. (www.nice.org.uk/guidance/CG102).

8. Radcliffe R.H. Review of the NICE guidance on bacterial meningitis and meningococcal septicaemia / R.H. Radcliffe // Arch. Dis. Child. Educ. Pract. Ed. — 2011. — Vol. 96. — P. 234-237.

9. Rajapaksa S. Meningococcal sepsis / S. Rajapaksa, M. Starr // Australian Family Physician. — 2010. — Vol. 39, № 5. — Р. 276-278.

Читайте также:

Пожалуйста, не занимайтесь самолечением!
При симпотмах заболевания - обратитесь к врачу.