Зорова зона міститься у частці кори великих півкуль головного мозку

ВЕЛИКИЙ (КІНЦЕВИЙ) МОЗОК – вищий відділ центральної нервової системи.

Загальна довжина всіх кровоносних судин півкуль становить близько 560 км.

У довжину півкулі сягають 17 см, у ширину — 14 см, у товщину 1,3 — 4,5 мм.

На великий мозок припадає 85 % маси мозку.

У більшості людей (80 — 90 % становлять правші) домінантною є ліва півкуля.

Ліва півкуля більш активно задіяна в обробці математичної і мовної інформації (центри мови, письма, лічби, читання, пам'яті).

Права більш важлива для креативності, артистичних здібностей, сприйняття мистецтва (центри музичної та абстрактної пам'яті, запам'ятовування геометричних і художніх образів).

Великий мозок складається з двох півкуль, з'єднаних мозолистим тілом.

Півкулі великого мозку — це утвори кінцевого мозку, що мають виражену складчасту поверхню й забезпечують обробку інформації та формування складних форм поведінки людини

Розрізняють праву та ліву півкулі, вони відповідають за мову, мислення, рухи кінцівок. У середині кожної півкулі розташований шлуночок мозку.

Розподіл функцій між півкулями:

• ліва півкуля відповідає за такі важливі функції: мовлення, читання, письмо, лічбу, аналіз, інтелект;

• права півкуля відповідає за образне сприйняття, уяву, почуття, синтез та інтуїцію.

Мозолисте тіло складається з нервових волокон.

Значення мозолистого тіла: через нього здійснюється зв'язок між обома півкулями.

Функції великого мозку:

• керує діяльністю інших відділів головного мозку;

• керує спинним мозком;

• забезпечує психічну діяльність (пам'ять, мислення, мова, поведінка)

СТРУКТУРА ПІВКУЛЬ.

ПІДКІРКА — ЕВОЛЮЦІЙНА СТАРА ЧАСТИНА ПІВКУЛЬ.

• Основна маса кінцевого мозку.

• Утворена білою речовиною — відростками нейронів, які разом з нервовими волокнами, спрямованими до кори, утворюють низхідні та висхідні провідні шляхи основи півкуль, що з'єднують кору з усіма відділами нервової системи.

• В білій речовині основи півкуль містяться скупчення нервових клітин — підкіркові (базальні) ядра сірої речовини, які передають імпульси від кори до проміжного мозку. Містить також скупчення сірої речовини — гіпокамп, нюхову цибулину.

Базальні ядра — це скупчення сірої речовини, які беруть участь у регуляції складних рухових актів (допоміжних рухів під час ходіння, мімічні рухи тощо), кровообігу, регуляції тонусу скелетних м'язів та здійснення орієнтувальних, захисних, харчових рефлексів, а також виливають на формування поведінки людини.

Гіпокамп — центр лімбічної системи, який бере участь у формуванні пам'яті, процесах запам'ятовування й навчання.

Лімбічна кора (від лат. limbus [лімбус] — кайма, облямівка, край) — частина навколо мозолистого тіла, до якої примикають скупчення підкіркових ядер.

Лімбічна система — лімбічна кора і скупчення підкіркових ядер (окремі ядра таламуса, гіпоталамус, гіпокамп тощо) — функціональне об'єднання структур мозку, що визначає підсвідому (інстинктивну) поведінку, зокрема здобування їжі, захист, орієнтування, розмноження, також відповідає за емоції й потреби, за виникнення відчуттів задоволення — незадоволення, регулює рівень уваги, сприйняття, відтворення емоційно значущої інформації, сприймання запаху, світла, формування пам'яті. Розміщена навколо верхньої частини стовбура головного мозку.

Значення лімбічної системи: забезпечують загальне пристосування організму до змін довкілля і визначають інстинктивну поведінку.

Функції лімбічної системи:

• бере участь в емоційній та інстинктивній поведінці;

•підтримує сталість внутрішнього середовища організму.

КОРА ПІВКУЛЬ, АБО МАНТІЯ.

Кора функціонує як єдине ціле, є матеріальною основою психічної діяльності людини (пам'ять, мова, мислення та регуляція поведінки людини пов'язані саме з корою).

У корі виділяють нову кору (більша частина), давню, стару та проміжну.

Кора має товщину від 1 до 4 мм.

Загальна площа кори становить приблизно 2,2 м2, з яких дві третини знаходяться у борознах та звивинах.

Кора становить приблизно 44% від об'єму півкуль.

Кількість нейронів кори може змінюватися в межах 109—1010, і кожен має від 7 до 10 тис. зв'язків із сусідніми клітинами, що визначає гнучкість, стійкість і надійність функцій кори

Кора великих півкуль, незважаючи на незначну товщину, має складну будову. У корі великих півкуль міститься близько 14 млрд нейронів, розташованих у 6 шарів.

• Кора людини добре розвинута.

• Вкриває ззовні півкулі. Кора півкуль відтворює форму черепа.

• Утворена сірою речовиною (тілами нейронів), проміжки між якими заповнені клітинами нейроглії та містять нервові волокна і кровоносні судини.

• Від кори всередину мозку відростки нейронів та нервові волокна до кори утворюють низхідні та висхідні нервові шляхи, що з'єднують кору з усіма відділами нервової системи.

• Має функціональні зони: чутливу, рухову, асоціативну.

• Формує звивини (складки) та борозни (заглиблення).

• Шість шарів кори утворені нейронами різних форм і функцій

Нейрони кори великого мозку.

Нейрони кори головного мозку розміщені в шість шарів, мають тісний зв'язок і функціонують як одне ціле.

Кожний шар кори складений з нейронів певною виду. Лише зовнішній (верхній) утворений короткими відростками нервових клітин. Головна частина інформації надходить у кору до зірчастих клітин 3 — го шару та пірамідальних клітин 4 — го шару.

Нейрони кори взаємодіють так, що передача інформації в горизонтальному напрямку неефективна, що пов'язано зі значною кількістю коротких аксонів.

Нейрональна колонка — це сукупність вертикально розташованих нейронів у корі головного мозку, що проходить через її шари. Саме колонка і є основною структурно — функціональною одиницею кори півкуль людини, що здійснює обробку інформації.

Малі колонки містять від 80 до 120 нейронів майже в усіх зонах мозку.

Загалом у корі людини нараховується близько 2 x 10 5 таких колонок.

Колонки поєднуються між собою горизонтальними зв'язками й утворюють нейронні ансамблі.

Простір між тілами й відростками нервових клітин кори заповнений нейроглією та капілярами.

Звивини – складки різних розмірів, у які зібрана кора півкуль.

Борозни — заглиблення, що знаходяться між звивинами, у них сховані понад 2/3 поверхні кори, що збільшує її загальну поверхню.

Кількість борозен та звивин у людей приблизно однакова, але рельєф, який вони утворюють, у кожної людини свій.

Три найбільші борозни півкуль: бічна (найглибша борозна відділяє скроневу частку від лобової та тім'яної), центральна (відокремлює лобову частку від тім'яної) і потилично-тім'яна (відділяє потиличну частку від тім'яної), які обмежують частки півкуль, причому кожна частка має ще чималу кількість менших борозен, між якими розташовані звивини.

Особливості зовнішньої будови півкуль великого мозку людини пов'язані із сильно вираженою складчастою поверхнею, що має індивідуальний характер, закладається ще до народження й розвивається до періоду статевої зрілості.

Формування звивин та борозен.

1) Складки півкуль починають формуватися ще в зародковому розвитку.

2) У новонароджених уже є первинні, вторинні й третинні борозни, але вони продовжують розвиватися й після народження, особливо до 1 — 2 років.

3) До 7 — 12 років борозни й звивини вже мають такий вигляд, як у дорослої людини.

Чотири основні частки великого мозку.

Розміщується рухова зона (забезпечує рухи м'язів і суглобів тіла), руховий центр мови (забезпечує здатність людини писати речення й вимовляти слова), зона розпізнавання запахів, відповідає за розвиток мовлення, мислення, почуттів і вправних довільних рухів, увагу, емоції.

Функція: планування, контроль поведінки людини та регуляція рухів.

Розміщена зона шкірно — м'язової чутливості — дотик, біль, температура, смак.

Функція: розпізнавання смаків, відчуття дотику, температури, болю, положення у просторі.

Розміщена зона слуху (слуховий центр мови), зона смаку, гіпокамп (своєю формою нагадує морського коника та бере участь у формуванні пам'яті).

Пов'язані з цією частиною мозку ядра сірої речовини відіграють важливу роль в координації рухів і регуляції положення тіла, а також в мотивації дій людини.

Функція: аналіз слухової інформації, сприйняття слів, формування пам'яті, навчання, емоції.

Розміщена зона зору, тому нормальний зір у людини можливий, якщо потилична доля не ушкоджена.

Основна функція: регуляція зорового сприйняття, зорова чутливість, розпізнавання образів, форми і кольору об'єктів

Розрізняють основні поля, що відрізняються будовою та функціями: шкірно — м'язова, рухова, слухова, нюхова, смакова, зорова зони.

У заглибині бічної ямки мозку лежить невеличка частка — острівець. Основна функція: розпізнавання смаку. Ймовірно відповідає за перистальтику шлунка, слиновиділення, нудоту та інші фізіологічні реакції

Зони кори головного мозку за функціями.

Частка	Зона
Лобна, що розміщена у передній центральній звивині, спереду від центральної борозни.
тім'яна, що розміщена позаду від центральної борозни

Одержують імпульси від рецепторів й аналізують їх.

Розміщуються проекції всіх нейронів — рецепторів будь-якого виду чутливості — для кожного з них є відповідний нейрон сенсорної зони кори.

Під час збудження зон у людини виникають відповідні відчуття.

Ураження кори зон спричиняє порушення роботи відповідних органів чуттів.

У шкірній зоні сприймаються й аналізуються сигнали від дотику до тіла, дії на нього тепла або холоду, больових впливів.

У зоні суглобово — м'язової чутливості сприймаються зміни напруження м'язів.

Подразнення ділянок слухової зони зумовлюють сприйняття звуків.

Імпульси від зорових рецепторів аналізуються зоровою зоною, смакових — смаковою зоною, нюхових – нюховою.

Надсилають імпульси до робочих органів (м'язів)

Поранення або інші ушкодження кори рухової зони призводять до паралічу м'язів тіла (втрата здатності рухатися).

Назва зони	Характеристика	Функція
Чутливі (сенсорні)
Асоціативні зони	Поєднують діяльність рухових і сенсорних чутливих зон, забезпечують взаємодію усіх відчуттів, аналізують і зберігають інформацію, з ними пов'язані навчання, мовлення, мислення, свідомість	З діяльністю асоціативних зон найбільше пов'язані вищі психічні функції: пам'ять, мова, мислення, свідомість і регулювання поведінки. Створюються цілісні образи об'єктів навколишнього світу
Рухові, або моторні	Нервові імпульси зони зумовлюють скорочення певних груп м'язів, що забезпечує рух м'язів тіла

Розміщення зон: охоплюють більшу частину кори та знаходяться поряд з чутливими зонами (у них аналізується, зберігається і перетворюється інформація, отримана від чутливих зон).

Завдання асоціативних зон: розшифрування інформації від органів чуттів, що дозволяє оцінювати взаємне положення об'єктів у просторі, визначати обриси предметів, не дивлячись на них, оцінювати положення частин власного тіла, порівнювати сприйняття, отримувані у даний момент з тими, що є у пам'яті.

Значення: дають змогу людині контролювати і планувати будь — який вид діяльності.

Зорові поля — чутливе (забезпечує зір) і асоціативне (розпізнавання предметів, які ми бачимо).

Слухові поля — чутливе (сприймає звуки), асоціативне (розпізнає їх).

Смакове поле знаходиться в районі бічної звивини.

Рухові поля для контролю м'язової активності (керують м'язами гортані, глотки, рота, а також дихальних м'язів, що контролюють силу повітряного потоку), причому рухові поля правої півкулі контролюють діяльність м'язів лівої половини тіла, а лівої півкулі — правої половини.

Нюхове поле — заховане в глибині центральної борозни біля основи півкуль.

Обличчя представлене в обох півкулях.

Особливо велика площа ділянки, яка керує рухами кисті руки, язиком, мімічними м'язами. Ділянка кори, де виникають імпульси, що керують м'язами гортані, глотки, рота, а також дихальних м'язів, що контролюють силу повітряного потоку, вона відповідальна за вміння розмовляти — це так зване поле Брока (назване на честь дослідника, що встановив його існування).

Єдиної мовної зони немає, а ділянки, що відповідають за мову, містяться в корі скроневої, лобової та тім'яної часток, ураження їх супроводжується розладом мови. Скоординована діяльність імпульсів дає змогу перетворювати думки у звук, при цьому мовні поля у правші локалізуються лише у лівій півкулі, а у шульги — лише у правій.

РУХОВІ ЗОНИ.

Усі рухи людини поділяють на:

• рефлекторні (виникають у відповідь на подразнення і відбуваються

за участі спинного мозку та стовбура головного мозку);

• довільні (здійснюються свідомо, цілеспрямовано; їх виконують за участі різних відділів центральної нервової системи та обов'язково кори великого мозку).

Рухова зона кори може збуджуватися:

• імпульсами, що надходять до неї від органів чутливими шляхами через спинний мозок, стовбур мозку, мозочок (постійно коригує тривалі рухи) і таламус;

• збудження в руховій зоні можуть виникати й під впливом свідомої свідомої думки чи наміру.

Розміри збудженої ділянки рухової зони залежать не від маси м'язів, а від складності й точності рухів.

Кіркові центри рухової зони (м'язів кінцівок, тулуба та шиї) розміщуються так: внизу містяться ділянки, що відповідають за рухи голови та тулуба, а у верхньому відділі — за нижні кінцівки.

Відповідь рухової зони:

1) Імпульси передаються руховим нейронам (мотонейронам) цієї зони, аксони яких пучками прямують донизу та сполучаються з руховими нейронами ядер черепно — мозкових або спинномозкових нервів.

2) Нерви надсилають сигнали до груп м'язів, скорочення яких спричиняють або координують складні й точні довільні рухи.

ЗНАЧЕННЯ КОРИ ГОЛОВНОГО МОЗКУ:

• відповідає за сприйняття інформації (зорової, слухової, смакової та нюху), яка надходить у мозок від різних рецепторів, перетворення й аналіз сигналів, формування відповідної реакції організму на ці сигнали;

• керує складними рухами;

• осередок усіх вищих функцій організму (мова, мислення);

• носій людського інтелекту.

Надходження інформації про подразники — сигнали від підкоркових структур: ядер таламуса, ретикулярної формації, чутливих нюхових і зорових нейронів (І — ІІ пари черепно — мозкових нервів) тощо завдяки розвиненій мережі провідних шляхів.

Низхідними шляхами кора сполучена з усіма ефекторними центрами, що розташовані нижче (центри стовбура, мозочка, гіпоталамуса проміжного мозку і спинного мозку).

Асиметричність функціонування кори великих півкуль.

У кожну півкулю нервові імпульси надходять із протилежної сторони тіла та простору.

У кожної людини одна з півкуль є головуючою (домінантною): у правшів — ліва півкуля, у лівшів — права.

Наприклад, при дотику до лівої руки, спочатку спричиняється збудження у відповідній зоні правої півкулі кори, та завдяки зв'язкам між півкулями за мить таке саме збудження виникає й у зоні лівої півкулі.

Ці явища властиві й системі управління рухами: встановлено, що м'яз, який розміщується в правій частині тіла, скоротиться, якщо штучно подразнювати відповідну ділянку в лобовій частці кори зліва, завдяки перехрещуванню нервових шляхів на рівні стовбура головного мозку.

[youtube.player]

Будова півкуль. Передній, або кінцевий, мозок складається з двох великих півкуль і товстої дугоподібної перемички, що з’єднує півкулі мозолистого тіла. У людини на великі півкулі припадає по­над 80% ваги головного мозку.

Між правою і лівою півкулями лежить поздовжня мозкова щілина, в глибині якої лежить мозолисте тіло. Поверхня півкуль вкрита тонким шаром сірої речовини, яка одержала назву кори півкуль. Остання утворює численні борозни. Ділянки кори, що лежать між борознами, називаються закрутками. Сіра речовина, яка вкриває півкулі, заходить у всі борозни, завдяки чому дуже збільшується загальна поверхня кори.

У кожній півкулі розрізняють чотири частки: лобову, тім’яну, вискову і потиличну. Межами між ними є найглибші борозни: сільвієва і центральна. Сільвієва борозна йде по зовнішній (бічній) поверхні півкулі спе­реду назад і вгору; вона відокремлює вискову частку півкулі від лобової

і тім’яної. Центральна бо­розна починається від верх­нього краю півкулі і йде вниз в напрямку до сільвієвої борозни. Ця борозна відмежовує лобову частку від тім’яної. Четверта, по­тилична, частка відокрем­люється від тім’яної неве­ликою і непостійною бо­розною.

Будова кори великих півкуль. Загальна по­верхня кори півкуль до­рослої людини – 2000- 2500 см 2 , причому близько 70% її заховані в глибині борозен. Товщина кори 2-4,5 мм. В корі півкуль го­ловного мозку налічується 12 -15 мільярдів клітин. Клітини розміщені в корі у шість шарів:

1) Молекулярний шар — найбільш поверхневий; містить у собі невелику кількість дрібних нервових клітин; він в основному складається з численних клітин нейроглії і відростків нейронів, тіла яких лежать у глиб­ших шарах.

2) Зовнішній зернистий шар — складається з великої кількості дріб­них круглих і багатокутних клітин з короткими відростками.

3) Пірамідний шар — утворений клітинами пірамідальної форми малої і середньої величини з великою кількістю дендритів.

4) Внутрішній зернистий шар - складається з дрібних густо розмішених круглих і багатокутних клітин.

6) Шар поліморфних клітин — складається з дрібних клітин різнома­нітної форми.

Таким чином, кора великих півкуль складається з клітин, різних за формою, величиною і виконуваними функціями. Одні з цих клітин — чут­ливі, другі — рухові, треті — асоціативні. Розподіл клітин у різних час­тинах кори — так звана цитоархітектоніка кори — неоднакова. За формою і величиною клітин, густотою їх розміщення і характером групування в шари у людини розріз­няють 52 корових поля.

Під корою лежить біла речовина півкуль. Вона складається з нер­вових волокон, що зв’я­зують кору з розміщеними нижче відділами центральної нервової си­стеми. З білої ж речо­вини складається і мо­золисте тіло.

У товщі білої ре­човини півкуль є по­рожнини — бічні шлу­ночки, які протоками сполучаються з третім мозковим шлуночком.

Зони кори півкуль головного мозку. Засто­сування різноманітних методів для дослідження лабораторних тварин і постійні спостереження : в клініках над хворими людьми показали, що в корі великих півкуль є окремі зони, зв’язані з певними органами І си­стемами. У функціональ­ному відношенні різні зони мозкової кори не­рівнозначні: одні з них є місцем сприймання імпульсів, що йдуть від рецепторів. (І. П. Павлов назвав ці ділянки кори мозковими кінцями аналізаторів зору, слуху, смаку, нюху і т. д.), інші — місцем, від якого йдуть рухові імпульси на периферію, треті виконують асоціативну функцію.

Розподіл нейронів у межах зони нерівномірний: у центральній частині зони вони зосереджені у великій кількості, утворюючи ядро, а в перифе­ричній частині зони їх значно менше. Периферичні частини сусідніх зон заходять одна за одну, а окремі нейрони їх розсіяні по всій корі. Внаслідок цього ушкодження або видалення ядерної частини корової зони спричиняє втрату вищого аналізу та синтезу кори; поступове відновлення втрачених функцій відбувається за рахунок інших нейронів, розсіяних у корі. Але функції ці будуть примітивні.

У людини найголовнішими зонами кори великих півкуль є такі:

2. Зона шкірно-м’язової чутливості міститься в задній центральній за­крутці. Це вищий центр шкірної, м’язової і суглобової чутливості. Сюди надходять імпульси від рецепторів шкіри, м’язів і суглобів протилежної сторони тіла. Центри чутливості нижніх частин тіла розміщені у верхніх ділянках цієї закрутки, а центри чутливості верхніх частин тіла — у ниж­ніх її ділянках.

3. Зорова зона—вищий центр зору, міститься в потиличних частках кори.

4. Слухова зона — вищий центр слуху; міститься на бічній поверхні вискових часток кори.

5. Нюхова зона — вищий центр нюху, розміщений на внутрішній по­верхні вискових часток кори.

6. Центри мови — містяться у лівій півкулі (у лівші—у правій). Розрізняють два центри мови: руховий і слуховий.

Руховий центр мови міститься у нижній частині лобової частки. По­шкодження його призводить до розладів або й до повної втрати мови. Лю­дина з пошкодженим руховим центром мови добре розуміє все, що їй гово­рять, але сама не може правильно вимовляти слова, а то й зовсім не говорить. При цьому звичайно втрачається здатність і читати вголос, хоч розуміння прочитаного про себе зберігається.

Слуховий центр мови знаходиться у висковій частці, під заднім кінцем сільвієвої борозни. При пошкодженні цього центра людина втрачає здат­ність розуміти те, що їй кажуть. Здатність говорити при цьому зберігається, але мова звичайно зіпсована і незрозуміла, бо сама людина її не сприй­має і, отже, не контролює. У такого хворого часто порушується здатність читати як про себе, так і вголос.

Центри мови є тільки у людини. Вони виникли і сформувалися в про­цесі тривалого історичного розвитку і своїм походженням нерозривно зв’я­зані з трудовою діяльністю.

Розвиток великих півкуль головного мозку в дітей. Формування і вдо­сконалення психіки дитини відбувається на основі розвитку кори великих півкуль і при безпосередній її участі. Ось чому розвиток нервової системи, особливо головного мозку, у дітей має велике значення.

У новонародженої дитини центральна нервова система ще дуже слабо розвинена. А найменш розвиненою з усіх відділів центральної нервової системи є кора великих півкуль голов­ного мозку.

Головний мозок у дітей, особливо у новонароджених, відзначається своїм значним відносним розміром. Так, від­ношення ваги головного мозку до ваги тіла у новонародженої дитини становить 1 : 9, а у дорослої людини 1 : 40. Проте абсолютна вага головного мозку у дітей менша, ніж у дорослих людей, що видно з табл. 2.

З наведених даних видно, що вага головного мозку у дітей найінтенсивніше збільшується у перші роки життя, чому сприяє посилене кровопостачання мозку в цей період. Вже до кінця третього року життя вага головного мозку збільшується втричі. В основ­ному вага головного мозку збільшується в період від народження до 9 років. В наступні роки збільшення мозкової маси відносно не­значне.

Головний мозок немовляти якісно ще мало розвинений, хоч і має велику масу. Поверхня кори великих півкуль у дітей в перші місяці їх життя порівняно гладенька. Головні борозни хоч і помітні вже, але неглибокі, а борозни другого і третього порядків ще не сформу­вались. Закрутки ще не чітко виражені. Нервових клітин у великих півкулях новонародженої дитини майже стільки, скільки й у дорослої людини (12—14 мільярдів), але вони ще дуже прості за своєю будовою, мають майже ве­ретеноподібну форму з невеликою кількіс­тю відростків, а ден­дрити їх ще тільки починають формува­тись. Після народження нові високодиференційовані нервові клітини по­являються в невели­кій кількості. Вияв­лено лише поділ малодиференційованих клітин на певному етапі розвитку.

У трирічної ди­тини вже чітко ви­ражене диференцію­вання клітин кори головного мозку, які на цей час мало чим відрізняються від клі­тин дорослої люди­ни.

Ускладнення будови нервових клітин відбувається повільно і триває до 40 і більше років. Хоч основна маса нервових клітин після народження втрачає здатність до розмноження, проте вони ще протягом багатьох років збільшуються в розмірах, поступово розвиваються їх відростки, у дендри­тів утворюються деревовидні розгалуження. Тільки група клітин, що ре­гулюють координацію смоктальних м’язів, добре розвинена у новонаро­дженої дитини. Диференціювання клітин кори великих півкуль відбувається в основному до 7—8 років. Так що вже на сьомому році життя в мозковій корі чітко вирисовується диференціювання на 6 шарів клітин.

Борозни на поверхні великих півкуль починають утворюватись на З—5-му місяцях утробного життя. Вони утворюються неодночасно. У семи­місячного плода є майже всі великі борозни. Після народження дуже швид­кий розвиток борозен і закруток сповільнюється, але продовжується до 1—2 років. У п’ятирічної дитини, незважаючи на зовнішню схожість з поверхнею мозку дорослої людини, борозни ще не досягають повної гли­бини, інше співвідношення часток мозку. Спочатку розвиваються глибокі шари кори, а потім уже поверхневі.

Велике значення для діяльності центральної нервової системи має мієлінізація провідних шляхів, тобто утворення мієлінових оболонок. Мієлінізація починається ще в утробному періоді розвитку і триває після народження. В головному мозку раніше мієлінізуються доцентрові шляхи, і через 5—6 місяців, а іноді через 4—10 років після народження — відцен­трові. До двох років закінчується мієлінізація зорових і слухових шляхів.

Мієлінізація всіх спинномозкових нервів закінчується до трьох років (іноді до 5—10 років), але мієлінова оболонка і осьовий циліндр ростуть і після трьох років.

Мієлінова оболонка ізолює одне нервове волокно від другого. Гадають, що мієлінова оболонка, крім того, бере участь і в самому нервовому процесі, бо діяльність нерва супроводжується фізіологічними змінами в його обо­лонці. Коли на нервових волокнах немає мієлінової оболонки, збудження, що йдуть по цих волокнах від рецепторів до кори півкуль головного мозку, можуть перейти і на сусідні волокна, в результаті чого в корі головного мозку не утвориться чітко обмежених вогнищ збудження.

У молодшому шкільному віці і в період статевого дозрівання у дітей триває дальший розвиток центральної нервової системи. Удосконалюються окремі нервові клітини і розвиваються нові нервові шляхи, відбувається функціональний розвиток всієї нервової системи. Відмічається посилений ріст лобових часток великих півкуль, у зв’язку з чим збільшується точність і координованість рухів.

Методи фізіологічного вивчення великих півкуль головного мозку. Для вивчення діяльності кори великих півкуль фізіологи застосовують різноманітні методи. Одні з цих методів застосовуються лише в так званих гострих дослідах, коли піддослідна тварина перебуває під наркозом і після досліду гине. Інші методи дають можливість вести вивчення протягом три­валого часу. Розглянемо деякі з цих методів:

1) Видалення окремих ділянок кори. При цьому
в поведінці тварини виникають ті чи інші порушення, за якими визначають функції видалених ділянок мозку.

2) Подразнення кори електричним струмом.
При цьому через отвори, зроблені в черепі тварини (під наркозом), до кори мозку підводять спеціальні електроди. Подразнення таким способом різних ділянок кори дає можливість встановити їх функціональний зв’язок з пе­риферичними .органами. Цей метод успішно застосовується і для дослі­дження функцій кори півкуль у людини (під час операцій на головному мозку).

Крім подразнення кори електричним струмом, застосовують ще й різні хімічні подразники.

3) Вивчення біострумів мозку. Вивчення електрич­них явищ у головному мозку вперше почалось у нашій країні. Спеціальні електроди прикладають під час досліду до кори мозку або навіть до шкіри голови, біоструми кори відводяться до чутливого приладу (струнного гальванометра, осцилографа) і записуються на фотопапері у вигляді кривої лінії, яка називається електроенцефалограмою. Порівнюючи електроенце­фалограми, записані при різній діяльності організму і під час сну, роблять
відповідні висновки. Біоструми можна також вислуховувати за допомогою
навушників або гучномовця.

4) Клінічні спостереження. Цей метод полягає в тому,
що над людьми, в яких трапляються крововиливи, поранення або пухлини
мозку, ведуть спостереження за порушеннями в їх рухах, чутливості, по­ведінці тощо. Після смерті людини знімають її черепну коробку і з’ясо­вують, яких змін зазнали ті чи інші ділянки мозку. Знаючи порушення, які сталися в діяльності організму, можна встановити функцію пошкодженої ділянки кори головного мозку.

5) Метод умовних рефлексів, розроблений
І. П. Павловим. Це основний і найбільш ефективний метод вивчення
фізіологічних функцій кори великих півкуль головного мозку. На відміну від перелічених вище методів, які дають можливість з’ясувати лише окремі питання діяльності великих півкуль, метод умовних рефлексів дозволяє строго об’єктивно на цілком здоровому організмі тварини чи людини до­сліджувати різноманітні акти поведінки, в основі яких лежать фізіологічні
процеси, що відбуваються в корі великих півкуль головного мозку. Зав­дяки методу умовних рефлексів, або методу об’єктивного вивчення вищої нервової діяльності, І. П. Павлов розкрив фізіологічні механізми діяль­ності кори великих півкуль головного мозку. Для вивчення поведінки дітей тепер широко застосовують різноманітні психологічні та педагогічні методи.

Не нашли то, что искали? Воспользуйтесь поиском:

[youtube.player]