Субокеанічний тип земної кори

Океанская кора. Длительное время океанская кора рассматривалась как двухслойная модель, состоящая из верхнего осадочного слоя и нижнего - "базальтового". В результате проведенных детальных сейсмических исследований бурения многочисленных скважин и неоднократных драгирований (взятие образцов пород со дна океана драгами) было значительно уточнено строение океанской коры. По современным данным, океанская земная кора имеет трехслойное строение при мощности от 5 до 9(12) км, чаще 6-7 км. Некоторое увеличение мощности наблюдается под океанскими островами.

1. Верхний, первый слой океанской коры - осадочный, состоит преимущественно из различных осадков, находящихся в рыхлом состоянии. Его мощность от нескольких сот метров до 1 км. Скорость распространения сейсмических волн (Vp) в нем 2,0-2,5 км/с.

2. Второй океанский слой, располагающийся ниже, по данным бурения, сложен преимущественно базальтами с прослоями карбонатных и кремнистых пород. Мощность его от 1,0-1,5 до 2,5-3,0 км. Скорость распространения сейсмических волн (Vp) 3,5-4,5 (5) км/с.

3. Третий, нижний высокоскоростной океанский слой бурением еще не вскрыт. Но по данным драгирования, проводимого с исследовательских судов, он сложен основными магматическими породами типа габбро с подчиненными ультраосновными породами (серпентинитами, пироксенитами). Его мощность по сейсмическим данным от 3,5 до 5,0 км. Скорость сейсмических волн (Vp) от 6,3-6,5 км/с, а местами увеличивается до 7,0 (7,4) км/с.

Субконтинентальный тип земной коры

Субконтинентальный тип земной коры по строению аналогичен континентальному, но стал выделяться в связи с нечетко выраженной границей Конрада. Этот тип коры обычно связывают с островными дугами - Курильскими, Алеутскими и окраинами материков. За последние годы (Т. К. Злобин) профильными сейсмическими исследованиями, методами обменных волн землетрясений и глубинного сейсмического зондирования получены интересные данные о строении субконтинентальной земной коры в пределах Курильской островной дуги. Здесь выделяется первый верхний осадочно-вулканогенный слой, протягивающийся вдоль Большой Курильской гряды мощностью от 0,5 до 5 км (в среднем 2-3 км). Ниже располагается второй - островодужный гранито-метаморфический ("гранитный") слой мощностью 5-10 км. Скорость распространения сейсмических волн в нем (Vp) 5,7-6,3 км/с. Третий - "базальтовый" слой со скоростью сейсмических волн (Vp) 6,8-7,4 км/с залегает на глубинах 8-15 км и характеризуется изменчивой мощностью - от 14-18 км на крайнем юге Курильской гряды, 20 км в ее центральной части, 40 км под островом Итуруп. Итак, мощность земной коры под Большой Курильской грядой не сокращается до 20 км, как считалось ранее, а увеличивается до 33 под островом Кунашир и до 42-44 км под островом Итуруп. И только в Малой Курильской гряде мощность земной коры составляет 17-21 км. Изучение показало субгоризонтальную расслоенность земной коры и подстилающей части мантии, что свидетельствует о необычайной тектонической и магматической активности данных регионов.

Субокеанский тип земной коры

Субокеанский тип земной коры приурочен к котловинным частям (с глубиной выше 2 км) окраинных и внутриконтинентальных морей (Охотское, Японское, Средиземное, Черное и др.). По строению этот тип близок к океанскому, но отличается от него повышенной мощностью (4 -10 и больше км) осадочного слоя, располагающегося на третьем океанском слое мощностью 5-10 км. Суммарная мощность земной коры 10-20 км, местами до 25(30) км (за счет увеличения мощности осадочного слоя). Геофизические исследования показали, что ниже субокеанской коры располагается разуплотненная мантия, в которой скорости сейсмических волн (Vр) составляют 7,4 км/с. Это значительно ниже скоростей в нормальной мантии и свидетельствует о тектонической активности данных впадин, возможно, их раздвига. По мнению В. Е. Хаина, указанные промежуточные типы земной коры лучше рассматривать в генетическом плане, называя субконтинентальную кору переходной (в смысле развития) от океанской к континентальной, а субокеанскую - от континентальной к океанской.

Своеобразное строение земной коры отмечается в центральных рифтовых зонах срединно-океанских хребтов (Срединно-Атлантический). Здесь под вторым океанским слоем располагается линза (или выступ) низкоскоростного вещества. Скорости сейсмических волн в нем в пределах 7,4 - 7,8 км/с, как бы промежуточные между коровыми и мантийными. Одни исследователи считают, что это низкоскоростное вещество представляет выступ аномально разогретой мантии, другие - смесь корового и мантийного материала.

Людство завжди цікавило, що насправді міститься всередині Землі. Досі ніхто не спромігся побувати там. Навіть найглибша бурова свердловина світу сягає тільки 12 км. Але це незначна глибина порівняно з розмірами нашої планети. Якщо уявити Землю у вигляді яблука, то ця надглибока свердловина навіть не порушить його шкірку.

Згідно з науковими даними у будові нашої планети розрізняють три основні частини: ядро, мантію та земну кору (мал. 2).

Ядро — наймасивніша (найщільніша) внутрішня частина Землі. Воно складається з речовин, що мають властивості металів.

Радіус ядра становить близько 3 500 км.

Температура в ядрі досягає 4 000 - 5 000°С.

Мантія — найбільша за об'ємом частина планети (4/5 об'єму Землі). Речовина мантії перебуває в твердому стані. Тільки на глибині близько 150 — 200 км від поверхні у верхній частині мантії є в'язкий шар — астеносфера. Температура речовини мантії з наближенням до поверхні Землі знижується від 4000° до 1 000°С.

Вище від мантії лежить земна кора — верхня тверда оболонка літосфери. Товща земної кори становить 5 — 10 км під океанами, 70 — 80 км — у горах на суходолі. Порівняй із товщею мантії та ядра — це наче тонка плівка.

Будова й типи земної кори

Отже, земна кора має різну потужність під материками та океанами, що пояснюється віком і різним складом гірських порід.

На материках (континентах) виокремлюють три основні шари: верхній, що складається з осадових порід; середній — гранітний з переважанням твердих гірських порід; нижній — базальтовий, який сформувався в основному в процесі застигання магми. Він залягає на верхньому шарі мантії й має суцільне поширення.

Позаяк під океанами земна кора молодша за материкову, там є два шари — осадовий і базальтовий. Відповідно виділяють два типи земної кори: континентальний та океанічний. У перехідній зоні між материками й океанам и розрізняють субконтинентальний та субокеанічний типи.

Мал. 2

Земна кора разом із верхньою частиною мантії (до шару астеносфери) утворюють тверду оболонку Землі — літосферу. Отже, товща літосфери становить 150 — 200 км.

Висновки
1. Людству ще бракує знань щодо будови Землі. Учені вважають, що Земля поєднує декілька оболонок, які перебувають у постійній взаємодії і становлять географічну оболонку.
2. Внутрішня будова Землі складається з ядра, мантії та земної кори.
3. Земна кора — це верхня тверда оболонка Землі. За походженням поділяється на три типи: континентальний, океанічний та перехідний. Земна кора разом з верхньою частиною мантії утворюють літосферу.

О.Я.Скуратович, Р.Р.Коваленко, Л.І.Круглик, Географія, 6 клас
Вислано читачами з інтернет-сайтів

_{Онлайн бібліотека з підручниками і книгами з географії, плани-конспекти уроків по всім предметам, завдання з географії для 6 класу}

Если у вас есть исправления или предложения к данному уроку, напишите нам.

Если вы хотите увидеть другие корректировки и пожелания к урокам, смотрите здесь - Образовательный форум.

ПРОГРАМА НАВЧАЛЬНОЇ ДИСЦИПЛІНИ

Тема 1. БУДОВА, СКЛАД ТА ФІЗИЧНІ ВЛАСТИВОСТІ ЗЕМЛІ

Вступна частина.

Визначення, об'єкт і предмет дослідження геології, її місце в системі наук. Історія розвитку геологічних знань. Методи геологічних досліджень.

Форма, розміри та фізичні властивості Землі.Основні відомості про форму та розміри Землі як планети. Гіпотези походження Землі. Фізичні властивості Землі та їх зміна з глибиною: сила тяжіння, щільність, тиск, температура. Фізичні поля Землі: гравітаційне, магнітне, електричне, теплове. Їх геологічне значення.

Внутрішня будова Землі.Сучасні уявлення про глибинну будову Землі. Методи її дослідження. Внутрішні геосфери Землі: земна кора, мантія і ядро та геофізичні розділи між ними. Астеносферний шар та його роль у геодинамічних процесах та будові земної кулі. Основні (континентальний та океанічний) та перехідні (субокеанічний та субконтинентальний) типи земної кори.

Речовинний склад земної кори. Поняття про мінерали та гірські породи.

Хімічний склад Землі та земної кори.Поняття про мінерал, мінеральний індивід, мінеральне зерно, кристал, мінеральний агрегат, мінеральний вид та різновид. Внутрішня будова мінералів. Кристалічний та аморфний стан речовини. Властивості кристалічної речовин. Основний закон кристалографії. Морфологія мінералів та форми знаходження їх у природі. Властивості мінералів: фізичні, хімічні, фізико-хімічні, фізіологічні. Їх значення для діагностики мінералів.

Кристалохімічна класифікація мінералів. Тип простих сполук. Тип сульфідів та їх аналогів. Тип кисневих сполук: клас оксидів та гідроксидів, клас карбонатів, клас сульфатів, клас фосфатів, клас силікатів та алюмосилікатів. Тип галоїдів.

Загальні відомості про гірські породи. Структури, текстури та окремості гірських порід. Генетична класифікація гірських порід. Загальна характеристика та систематика магматичних порід. Загальні відомості про осадові породи. Схема їх класифікації. Загальна характеристика та систематика метаморфічних порід.

Тема 2. ЕНДОГЕННІ ПРОЦЕСИ

Поняття про геологічні процеси.Процеси внутрішньої та зовнішньої динаміки. Джерела енергії ендогенних та екзогенних процесів. Поняття про денудацію та акумуляцію, їх геологічну роль.

Тектонічні рухи та деформації земної кориКласифікації тектонічних рухів за різними ознаками. Горизонтальні рухи земної кори: спрединг, субдукція та коллізія. Вертикальні коливальні (епейрогенічні) рухи. Класифікація вертикальних рухів за часом їх прояву. Методи вивчення тектонічних рухів. (15 питань або скільки придумаєте)

Тектонічні деформації гірських порід. Плікативні (складчасті) порушення.Монокліналь, флексура, антикліналь та синкліналь. Складки та їх елементи. Морфологічні класифікації складок. Типи складчастості, їх зв'язок із геоструктурами земної кори. Диз'юнктивні (розривні) порушення. Розриви без зміщення та зі зміщенням. Елементи та класифікація розривних порушень зі зміщенням. Скид, підкид, насів, зсув, горст, грабен. Поняття про глибинні розломи. Теоретичне та практичне значення вивчення тектонічних рухів та деформацій. (15 питань)

Землетруси. Землетруси як один із проявів сучасних тектонічних рухів. Методи реєстрації та оцінки землетрусів: сейсмографи, сейсмограми. Класифікація землетрусів: тектонічні, денудаційні, вулканічні, антропогенні. Будова сейсмічного осередку: гіпоцентр, епіцентр, плейстосейстова область. Класифікація землетрусів за глибиною сейсмічного осередку. Поняття про енергію, магнітуду та інтенсивність землетрусів. Існуючі шкали для оцінки землетрусів. Сейсмічні явища.Форшоки, афтершоки. Моретрясіння і виникнення хвиль цунамі. Географічне поширення землетрусів. Сейсмічні та асейсмічні області. Сейсмофокальні зони Заварицького-Беньофа. Приуроченість землетрусів до тектонічно активних областей земної кори. Прогноз землетрусів. (15 питань)

Поняття про магматизм. Інтрузивний магматизм.Поняття про магматизм, його види. Інтрузивний магматизм. Магма, її компоненти та хімічний склад. Класифікація магм за вмістом SiO₂. Мантійні і корові джерела магми. Процеси кристалізації магми. Магматична диференціація (ліквація). Кристалізаційна диференціація, правило Розенбуша-Боуена. Кристалізація магми за законами евтектики. Типи інтрузивних тіл за глибиною утворення, їх склад і співвідношення з вміщуючими породами. Згідні та незгідні інтрузивні тіла. Постмагматичні явища: поняття про пегматитовий, пневматолітовий і гідротермальний процеси. Інтрузивні породи. Значення магматизму у формуванні та розвитку земної кори. (15 питань)

Ефузивний магматизм (вулканізм).Вулкани та їх діяльність. Фази вулканічної діяльності. Поняття про процеси ефузії, експлозії та екструзії. Будова вулканічного апарату. Типи вулканів за морфологією та місцем виверження. Класифікації вулканів за ступенем активності. Продукти виверження вулканів: рідкі (лави різного складу), газоподібні (фумароли, сольфатари, мофети), тверді (вулканічні бомби, лапіллі, пісок та попіл). Класифікація вулканів за характером виверження: лавова, змішана, газово-вибухова категорії та їх типи. Поствулканічні явища. Ефузивні породи. Оцінка вулканічної діяльності. Географічне поширення вулканів та їх зв'язок із особливостями будови земної кори. Роль процесів вулканізму у формуванні зовнішніх оболонок Землі. (15 питань)

Метаморфізм. Загальні поняття про метаморфічні процеси. Основні чинники метаморфізму: температура, тиск, флюїдний режим. Поняття про ізохімічний та алохімічний (метасоматичний) метаморфізм. Типи метаморфізму:локальний та регіональний; контактовий, динамометаморфізм, ультраметаморфізм, імпактний метаморфізм. Прогресивний та регресивний метаморфізм. Метаморфічні породи. (15 питань)

Тема 3. ЕКЗОГЕННІ ПРОЦЕСИ

Процеси вивітрювання. Фізичне вивітрювання та його види: температурне, морозне, ріст кристалів. Десквамація. Продукти фізичного вивітрювання. Хімічне вивітрювання та його чинники. Основні процеси хімічного вивітрювання: окислення, карбонатизація, гідратація, дегідратація, гідроліз. Роль живих організмів в процесах вивітрювання. Елювій як один з генетичних типів континентальних відкладів. Кора вивітрювання, її типи і зв'язок з кліматичними умовами. Поняття про зону гіпергенезу. Корисні копалини, пов'язані із корою вивітрювання. (15 питань)

Гравітаційні процеси.Умови та чинники виникнення гравітаційних процесів. Класифікація гравітаційних процесів за характером переміщення матеріалу. Обвально-осипні процеси. Зсувні процеси. Фактори та умови зсувоутворення. Типи зсувів: деляпсивний, детрузивний. Процеси масового переміщення уламкового матеріалу: десерпція, соліфлюкція, дефлюкція. Поняття про колювій. (8 питань)

Діяльність поверхневих вод.Динамічні форми водного стоку. Діяльність тимчасових водотоків.Площинний змив і утворення делювію. Робота тимчасових руслових потоків. Донна, бічна та регресивна ерозія. Базис ерозії та поздовжній профіль рівноваги ерозійної форми. Тимчасові гірські потоки. Пролювій. Будова конусу виносу.

Ерозійна, транспортуюча та акумулятивна діяльність річок. Направленість і циклічність розвитку річкових долин. Алювіальні відклади, їх специфічні ознаки. Фації алювію: руслова, заплавна, старична. Динамічні фази формування алювію: інстративна, констративна, перстративна. Гирлові частини річок. Дельти та естуарії. (15 питань)

Діяльність підземних вод. Поняття про підземні води. Види води в гірських породах. Водопроникні властивості гірських порід. Походження підземних вод: інфільтраційні, конденсаційні, седиментогенні, ювенільні води. Класифікація підземних вод за умовами залягання. Мінералізація підземних вод. Джерела, їх типи. Відклади джерел: травертини, гейзерити. Карстові процеси.Закономірності розвитку карсту. Типи карсту за складом порід та формою прояву. Відклади карстових порожнин. Поняття про псевдокарст. Суфозійні процеси. (15 питань)

Діяльність вітру.Природні умови територій розвитку еолових процесів.Руйнівна діяльність вітру: дефляція, коразія. Форми транспортування уламкового матеріалу вітром. Акумулятивна діяльність вітру. Еолові відклади: еолові піски та леси, їх особливості. Вітрова ерозія і заходи боротьби знею. (7 питань)

Діяльність льодовиків. Умови утворення льодовиків. Поняття про снігову границю, її типи. Стадії утворення льодовика: сніг, фірн, глетчер. Типи льодовиків:покривні, гірські, перехідні. Області живлення і стоку льодовиків. Швидкість руху льодовиків та їх режим. Руйнівна діяльність льодовиків (екзарація) та її форми. Транспортуюча та акумулятивна діяльність льодовиків. Морени,їх типи: рухомі та відкладені (основна, кінцева, абляційна). Воднольодовикові процеси та відклади. (15 питань)

Діяльність озер та боліт.Походження озерних улоговин. Диференціація осадового матеріалу і акумуляція осадків. Стрічкові глини. Відмінні риси відкладів прісних та солоних озер. Болота та їх типи. Болотні відклади. Корисні копалини, пов'язані із озерними та болотними відкладами.

Діяльність морів та океанів.Хімічний склад морської води. Рух морської води: хвилі, припливи та відпливи, постійні течії. Органічний світ морів та океанів. Абразія та її типи. Транспортуюча та акумулятивна діяльність моря. Походження морських відкладів. Акумуляція морських відкладів в різних зонах Світового океану. Закономірність площового поширення та співвідношення основних типів донних відкладів. Літоральні, субліторальні, батіальні та абісальні серії відкладів. Поняття про трансгресії, регресії та інгресії морів, їх ознаки у будові морських відкладів. (15 питань)

Тема 4. СТРУКТУРИ ЗЕМНОЇ КОРИ ТА ЗАКОНОМІРНОСТІ ЇХ РОЗВИТКУ

Типи земної кори

Земну кору вивчено значно краще, ніж глибинні сфери Землі. Як показали геофізичні дослідження, в будові земної кори беруть участь три шари порід. Верхній шар називається осадовим, бо він складений переважно осадовими породами: пісками, глинами, вапняками та ін. Поширений майже скрізь на планеті, але його товщина коливається в значних межах — від кількох метрів на виходах на поверхню давніх кристалічних порід до 15 км в Баренцовому морі. Середній шар називається гранітним за його схожість за щільністю з магматичними породами — гранітами. Поширений переважно під материками, товщина його змінюється від 0 до 20 км. Верхня частина гранітів в деяких районах, наприклад на Кольському півострові, в північних і центральних районах України, виходить на земну поверхню і доступна для безпосереднього вивчення. Нижній шар земної кори найменш досліджений, умовно названий базальтовим внаслідок схожості за щільністю з цією гірською породою. Як і осадові породи, має повсюдне поширення, а товщини його коливаються від 3 до 40 км.

Особливості будови земної кори під континентами і океанами стали причиною поділу її на два типи: континентальну і океанічну. Границя між ними не збігається з межами материків і океанів, вона проходить по океанічному дну на глибинах 2000—3500 м. Досить часто виділяють ще третій тип земної кори — перехідний: в цій зоні спостерігається чергування ділянок континентальної та океанічної кори.

Континентальний тип земної кори найтовщий. Його середня товщина 43,5 км, мінімальна, близько 20 км, — на стику з океанічною корою, максимальна, до 75 км, — під гірськими хребтами Тибету, Тянь-Шаню, Паміру. В цьому типі здебільшого добре виражені всі три шари порід — осадові, гранітні та базальтові.

Океанічний тип земної кори має малу товщину (5—20 км) при значному поширенні. Характерна його особливість — відсутність гранітного шару. Тому осадові породи незначної товщини залягають безпосередньо над базальтовими.

Для перехідного типу земної кори характерна велика контрастність, властива зонам сучасних геосинкліналей. До перехідного типу належить ділянка кори під Курильською дугою, ділянки, зайняті Чорним, Середземним, Червоним і Карибським морями, а також деякі підводні хребти. Утворення перехідного типу кори пов'язане з активним гороутворенням.

Важливі дані про будову і товщину земної кори на одних і тих самих широтах дають гравіметричні дослідження — вивчення сили тяжіння. Нагадаємо, що її величина є рівнодійною притягання маси Землі і відцентрової сили обертання планети.

Гірські хребти створюють у верхніх шарах додаткову масу і тому повинні б збільшити величину сили тяжіння пропорційно масі гір. В океанах же густина води близько 1 г/см8, тому сила тяжіння над її поверхнею повинна б бути меншою, ніж в горах. Низинні райони на суші займають проміжне положення, і тому логічно припустити, що сила тяжіння тут матиме середньоширотні значення.

Вимірювання показали, що фактично сила тяжіння на одній і тій самій паралелі скрізь практично однакова. Це означає, що в горах вона менша від нормальної, тобто тут проявляється, як прийнято говорити, від'ємна гравіметрична аномалія, на морі сила тяжіння більша розрахункової і аномалія тут додатна, на низовинах величини сили тяжіння близькі до розрахункових.

Рис. 16. Ізостазія: a — рівнина; б і в — гірські країни; г — плато; д — океан; 1 — осадові породи; 2 — гранітний шар; 3 — базальтовий шар; 4 — верхня мантія; 5 — океан; 6 — поверхня Мохоровичича (Мохо)

Такий розподіл сили тяжіння та її аномалій пояснюють ізостазією — зрівноваженням ваги земної кори різної густини на верхній мантії. Гірські хребти мають глибокі, але легкі "корені", а океанічне дно складене переважно важкими базальтовими породами (рис. 13). Якщо десь порушена рівновага від зміни навантаження, земна кора поступово спливає (наприклад при руйнуванні гір, таненні льодовиків та ін.) або занурюється в мантію, якщо її вага збільшується. Таким чином, земна кора ніби "плаває" на верхній мантії, а нижня межа кори дзеркально відображає рельєф поверхні Землі. У цьому відношенні кора нагадує айсберг в океані. Згідно із законом Архімеда, всі айсберги, щоб вони могли плавати, мають бути глибоко занурені у воду. Чим вищий айсберг, тим більша його підводна частина. Цей закон можна застосувати і для земної кори — материки мають товстішу кору ніж опущені простори океанічного дна.

Описане явище ізостазії означає, що океан — це не тільки результат наявності води в ньому; поділ земної поверхні на сушу і море зумовлений різною будовою надр Землі. Материки не можуть опуститися нижче рівня Світового океану, бо вони складені головним чином легкими гірськими породами. У будові океанічного дна переважають більш важкі породи. Таким чином, материк не може перетворитися в океан і навпаки.

Думки щодо поділу земної кори на різні типи дотримуються не всі вчені. Деякі геологи вважають, що земна кора скрізь на Землі однакова. Виявлені ж відмінності в характері проходження сейсмічних хвиль і розподілі сили тяжіння пояснюються тим, що кора під океаном зазнає величезного тиску водних мас і насичена водою. Це і змінює її властивості.

Важливі дані про будову земної кори дають відомості, одержані в процесі глибокого буріння. Так, результати аналізів гірських порід, взятих з Кольської надглибокої свердловини, виявилися досить несподіваними. Там, де за геофізичними даними передбачалася наявність базальтового шару (у зв'язку з різкою зміною швидкості проходження хвиль), свердловина пересікла світлі архейські гнейси. Це дуже змінені, чи мета-морфізовані, гірські породи осадового або магматичного походження з високим вмістом кремнезему, і, що дуже важливо, одна з головних складових частин гранітного шару. Виникає питання: невже всі здогадки геологів і геофізиків про будову глибоких надр земної кори виявилися неправильними? Ні, це не так. Надглибоке буріння ще раз показало, наскільки складні природні процеси і яка непроста будова кори. У даному випадку різка зміна швидкостей хвиль пов'язана не з переходом від гранітного шару до базальтового, а з розущільненням порід за рахунок утворення тріщин в процесі звільнення води з кристалічних сіток мінералів під впливом високого тиску і температури.

Результати глибокого буріння змінили уявлення про характер розподілу температур в надрах Землі. Раніше вважалося, що в межах Балтійського щита й у подібних йому регіонах збільшення температур з глибиною незначне. Очікувалося, що на глибині близько 7 км температура досягає 50е, а 10 км — 100°. Насправді температура виявилася значно вищою. До глибини 3 км температура збільшувалася на 1° через кожні 100 м, що відповідало розрахункам. Але далі її приріст досяг 2,5° на кожні 100 м, і, таким чином, на глибині 10 км температура виявилася рівною 180°. Допускають, що висока температура — наслідок інтенсивного теплого потоку, який іде від розігрітої мантії.

Щоб краще вивчити глибинну будову Землі, передбачається закласти кілька нових надглибоких свердловин у різних районах Землі. Деякі з них повинні досягнути границі Мохоровичича. Це означає, що в недалекому майбутньому до рук учених попадуть унікальні зразки геологічних порід. Цілком ймовірно, що глибоке буріння дозволить виявити родовища корисних копалин, розширить уявлення людей про будову надр Землі.

На материках і під глибини океанів будова земної кори по-різному. На рівнинних територіях товщина кори близько 40 кілометрів, під гірськими хребтами вона ще більше - до 80 кілометрів. Під глибоководної частиною океану товщина кори менше, від 5 до 15 кілометрів. В середньому, під материками земна кора залягає на глибині 35 км, а під океанами - 7 км. Кожен вид має різну будову, через що виникає питання, а якими типами земної кори утворена тихоокеанська плита?

Відмінності будови материкової і океанічної кори

Крім відмінності в товщині, спостерігаються відмінності в будові кори океанічного і земного типів. Материкова складається з трьох шарів: осадового (самий верхній), гранітного (середній шар) і базальтового (нижній). Океанічна земна кора складається з осадового і базальтового шарів.

Кордон між материковою і океанічною корою не завжди простежується, найчастіше вона розмита. Наприклад, до краю материкової платформи можуть примикати околиці улоговини морів, де будова земної кори близько до океанічного типу. У таких місцях практично відсутній гранітний шар, а ось верхній осадовий сильно розвинений.

Кордон океанів і морів представлена ​​острівними дугами. Земна кора в цих районах схожа за будовою і товщині з материковим типом. І це не всі типи.

Види океанічної кори

А якими типами земної кори утворена тихоокеанська плита і які взагалі типи існують? Розрізняють декілька категорій будівель океанічних видів кори.

1. Океанічних-материковий. Даний тип зустрічається на мілині і являє собою пряме продовження материкових структур в межах шельфу. Товщина кори в цьому місці до 35 кілометрів. Будова шельфу таке ж, як і у материкового типу: є базальтовий (нижній), гранітний (середній) і осадовий (верхній, який утворює поверхню планети) шари. Але навіть при наявності всіх трьох шарів земна кора шельфу має потужний осадовий шар.
2. Геосинклінальний морської тип. Зустрічається на западинах морів. Даний вид стелить Берингове, Чорне, Охотське, Середземне, Карибське моря та ін. Для цього типу кори характерна поступово виклинцьовування гранітного шару.
3. Субокеанічним. Розташовується в межах материкового схилу. У його нижній частині спостерігається зменшення гранітовая шару.
4. Тип океанічних хребтів і підняттів. Характеризується складним рельєфом за участю розломів. До даного типи відносять среднеокеанічеськой хребти, гірські країни, розташовані в Тихому океані.

Різні типи можуть формувати одну плиту. А ось тихоокеанська плита літосфери утворена тільки корою океанічного типу.

Тихоокеанська плита

Найбільшою литосферной плитою є тихоокеанська. З моменту розвитку земної кори вона знаходиться в постійному русі і поступово її розміри зменшуються.

На півдні плита межує з антарктичної плитою. Кордон між ними проходить по Тихоокеанському-антарктичному хребту. На півночі плита формує Алеут жолоб, а на заході - Маріанську западину.

Плита рухається на північ, формуючи розлом Сан-Андреас.

Особливості тихоокеанської плити

Знаючи, якими типами земної кори утворена тихоокеанська плита, можна сформулювати її відмінність від кори земного типу.

Перша і головна відмінність - відсутність гранітного шару. У цьому типі плити є тільки два шари, а в материковому їх три. Розрізняються плити віком. Океанічний вважається молодим, а земний - старішим.

Знання про те, якими типами земної кори утворена тихоокеанська плита і яка її товщина, можна зрозуміти, чому вона подгибается під материкову. Остання більш товста і потужна, має твердий шар. А ось океанічний тип вважається м'яким, тонким. Товщина добре простежується в місцях утворення хребтів - чим ближче океанічних хребет, тим молодше ділянку кори.

Вчені припускають, що наростання йде від хребтів до материків, а потім спостерігається опускання шарів під вагою материкового типу кори. Під час цього процесу виникають острівні дуги, жолоби, виступи, прогини. Таким чином, виділяють дві зони: спрединг і субдукції. Перша зона - це ділянка формування кори океанічного типу, а зона субдукції - це місце, де кора починає занурюватися під материкову.

Яскравим прикладом переходу кори з одного типу в інший на тихоокеанської плиті є Маріанська западина. Це перехідна область з чітко вираженою острівної дугою, великою глибиною жолоби та інтенсивної сейсмічною активністю.