Центри кори головного мозку людини

ВЕЛИКИЙ (КІНЦЕВИЙ) МОЗОК – вищий відділ центральної нервової системи.

Загальна довжина всіх кровоносних судин півкуль становить близько 560 км.

У довжину півкулі сягають 17 см, у ширину — 14 см, у товщину 1,3 — 4,5 мм.

На великий мозок припадає 85 % маси мозку.

У більшості людей (80 — 90 % становлять правші) домінантною є ліва півкуля.

Ліва півкуля більш активно задіяна в обробці математичної і мовної інформації (центри мови, письма, лічби, читання, пам'яті).

Права більш важлива для креативності, артистичних здібностей, сприйняття мистецтва (центри музичної та абстрактної пам'яті, запам'ятовування геометричних і художніх образів).

Великий мозок складається з двох півкуль, з'єднаних мозолистим тілом.

Півкулі великого мозку — це утвори кінцевого мозку, що мають виражену складчасту поверхню й забезпечують обробку інформації та формування складних форм поведінки людини

Розрізняють праву та ліву півкулі, вони відповідають за мову, мислення, рухи кінцівок. У середині кожної півкулі розташований шлуночок мозку.

Розподіл функцій між півкулями:

• ліва півкуля відповідає за такі важливі функції: мовлення, читання, письмо, лічбу, аналіз, інтелект;

• права півкуля відповідає за образне сприйняття, уяву, почуття, синтез та інтуїцію.

Мозолисте тіло складається з нервових волокон.

Значення мозолистого тіла: через нього здійснюється зв'язок між обома півкулями.

Функції великого мозку:

• керує діяльністю інших відділів головного мозку;

• керує спинним мозком;

• забезпечує психічну діяльність (пам'ять, мислення, мова, поведінка)

СТРУКТУРА ПІВКУЛЬ.

ПІДКІРКА — ЕВОЛЮЦІЙНА СТАРА ЧАСТИНА ПІВКУЛЬ.

• Основна маса кінцевого мозку.

• Утворена білою речовиною — відростками нейронів, які разом з нервовими волокнами, спрямованими до кори, утворюють низхідні та висхідні провідні шляхи основи півкуль, що з'єднують кору з усіма відділами нервової системи.

• В білій речовині основи півкуль містяться скупчення нервових клітин — підкіркові (базальні) ядра сірої речовини, які передають імпульси від кори до проміжного мозку. Містить також скупчення сірої речовини — гіпокамп, нюхову цибулину.

Базальні ядра — це скупчення сірої речовини, які беруть участь у регуляції складних рухових актів (допоміжних рухів під час ходіння, мімічні рухи тощо), кровообігу, регуляції тонусу скелетних м'язів та здійснення орієнтувальних, захисних, харчових рефлексів, а також виливають на формування поведінки людини.

Гіпокамп — центр лімбічної системи, який бере участь у формуванні пам'яті, процесах запам'ятовування й навчання.

Лімбічна кора (від лат. limbus [лімбус] — кайма, облямівка, край) — частина навколо мозолистого тіла, до якої примикають скупчення підкіркових ядер.

Лімбічна система — лімбічна кора і скупчення підкіркових ядер (окремі ядра таламуса, гіпоталамус, гіпокамп тощо) — функціональне об'єднання структур мозку, що визначає підсвідому (інстинктивну) поведінку, зокрема здобування їжі, захист, орієнтування, розмноження, також відповідає за емоції й потреби, за виникнення відчуттів задоволення — незадоволення, регулює рівень уваги, сприйняття, відтворення емоційно значущої інформації, сприймання запаху, світла, формування пам'яті. Розміщена навколо верхньої частини стовбура головного мозку.

Значення лімбічної системи: забезпечують загальне пристосування організму до змін довкілля і визначають інстинктивну поведінку.

Функції лімбічної системи:

• бере участь в емоційній та інстинктивній поведінці;

•підтримує сталість внутрішнього середовища організму.

КОРА ПІВКУЛЬ, АБО МАНТІЯ.

Кора функціонує як єдине ціле, є матеріальною основою психічної діяльності людини (пам'ять, мова, мислення та регуляція поведінки людини пов'язані саме з корою).

У корі виділяють нову кору (більша частина), давню, стару та проміжну.

Кора має товщину від 1 до 4 мм.

Загальна площа кори становить приблизно 2,2 м2, з яких дві третини знаходяться у борознах та звивинах.

Кора становить приблизно 44% від об'єму півкуль.

Кількість нейронів кори може змінюватися в межах 109—1010, і кожен має від 7 до 10 тис. зв'язків із сусідніми клітинами, що визначає гнучкість, стійкість і надійність функцій кори

Кора великих півкуль, незважаючи на незначну товщину, має складну будову. У корі великих півкуль міститься близько 14 млрд нейронів, розташованих у 6 шарів.

• Кора людини добре розвинута.

• Вкриває ззовні півкулі. Кора півкуль відтворює форму черепа.

• Утворена сірою речовиною (тілами нейронів), проміжки між якими заповнені клітинами нейроглії та містять нервові волокна і кровоносні судини.

• Від кори всередину мозку відростки нейронів та нервові волокна до кори утворюють низхідні та висхідні нервові шляхи, що з'єднують кору з усіма відділами нервової системи.

• Має функціональні зони: чутливу, рухову, асоціативну.

• Формує звивини (складки) та борозни (заглиблення).

• Шість шарів кори утворені нейронами різних форм і функцій

Нейрони кори великого мозку.

Нейрони кори головного мозку розміщені в шість шарів, мають тісний зв'язок і функціонують як одне ціле.

Кожний шар кори складений з нейронів певною виду. Лише зовнішній (верхній) утворений короткими відростками нервових клітин. Головна частина інформації надходить у кору до зірчастих клітин 3 — го шару та пірамідальних клітин 4 — го шару.

Нейрони кори взаємодіють так, що передача інформації в горизонтальному напрямку неефективна, що пов'язано зі значною кількістю коротких аксонів.

Нейрональна колонка — це сукупність вертикально розташованих нейронів у корі головного мозку, що проходить через її шари. Саме колонка і є основною структурно — функціональною одиницею кори півкуль людини, що здійснює обробку інформації.

Малі колонки містять від 80 до 120 нейронів майже в усіх зонах мозку.

Загалом у корі людини нараховується близько 2 x 10 5 таких колонок.

Колонки поєднуються між собою горизонтальними зв'язками й утворюють нейронні ансамблі.

Простір між тілами й відростками нервових клітин кори заповнений нейроглією та капілярами.

Звивини – складки різних розмірів, у які зібрана кора півкуль.

Борозни — заглиблення, що знаходяться між звивинами, у них сховані понад 2/3 поверхні кори, що збільшує її загальну поверхню.

Кількість борозен та звивин у людей приблизно однакова, але рельєф, який вони утворюють, у кожної людини свій.

Три найбільші борозни півкуль: бічна (найглибша борозна відділяє скроневу частку від лобової та тім'яної), центральна (відокремлює лобову частку від тім'яної) і потилично-тім'яна (відділяє потиличну частку від тім'яної), які обмежують частки півкуль, причому кожна частка має ще чималу кількість менших борозен, між якими розташовані звивини.

Особливості зовнішньої будови півкуль великого мозку людини пов'язані із сильно вираженою складчастою поверхнею, що має індивідуальний характер, закладається ще до народження й розвивається до періоду статевої зрілості.

Формування звивин та борозен.

1) Складки півкуль починають формуватися ще в зародковому розвитку.

2) У новонароджених уже є первинні, вторинні й третинні борозни, але вони продовжують розвиватися й після народження, особливо до 1 — 2 років.

3) До 7 — 12 років борозни й звивини вже мають такий вигляд, як у дорослої людини.

Чотири основні частки великого мозку.

Розміщується рухова зона (забезпечує рухи м'язів і суглобів тіла), руховий центр мови (забезпечує здатність людини писати речення й вимовляти слова), зона розпізнавання запахів, відповідає за розвиток мовлення, мислення, почуттів і вправних довільних рухів, увагу, емоції.

Функція: планування, контроль поведінки людини та регуляція рухів.

Розміщена зона шкірно — м'язової чутливості — дотик, біль, температура, смак.

Функція: розпізнавання смаків, відчуття дотику, температури, болю, положення у просторі.

Розміщена зона слуху (слуховий центр мови), зона смаку, гіпокамп (своєю формою нагадує морського коника та бере участь у формуванні пам'яті).

Пов'язані з цією частиною мозку ядра сірої речовини відіграють важливу роль в координації рухів і регуляції положення тіла, а також в мотивації дій людини.

Функція: аналіз слухової інформації, сприйняття слів, формування пам'яті, навчання, емоції.

Розміщена зона зору, тому нормальний зір у людини можливий, якщо потилична доля не ушкоджена.

Основна функція: регуляція зорового сприйняття, зорова чутливість, розпізнавання образів, форми і кольору об'єктів

Розрізняють основні поля, що відрізняються будовою та функціями: шкірно — м'язова, рухова, слухова, нюхова, смакова, зорова зони.

У заглибині бічної ямки мозку лежить невеличка частка — острівець. Основна функція: розпізнавання смаку. Ймовірно відповідає за перистальтику шлунка, слиновиділення, нудоту та інші фізіологічні реакції

Зони кори головного мозку за функціями.

Частка	Зона
Лобна, що розміщена у передній центральній звивині, спереду від центральної борозни.
тім'яна, що розміщена позаду від центральної борозни

Одержують імпульси від рецепторів й аналізують їх.

Розміщуються проекції всіх нейронів — рецепторів будь-якого виду чутливості — для кожного з них є відповідний нейрон сенсорної зони кори.

Під час збудження зон у людини виникають відповідні відчуття.

Ураження кори зон спричиняє порушення роботи відповідних органів чуттів.

У шкірній зоні сприймаються й аналізуються сигнали від дотику до тіла, дії на нього тепла або холоду, больових впливів.

У зоні суглобово — м'язової чутливості сприймаються зміни напруження м'язів.

Подразнення ділянок слухової зони зумовлюють сприйняття звуків.

Імпульси від зорових рецепторів аналізуються зоровою зоною, смакових — смаковою зоною, нюхових – нюховою.

Надсилають імпульси до робочих органів (м'язів)

Поранення або інші ушкодження кори рухової зони призводять до паралічу м'язів тіла (втрата здатності рухатися).

Назва зони	Характеристика	Функція
Чутливі (сенсорні)
Асоціативні зони	Поєднують діяльність рухових і сенсорних чутливих зон, забезпечують взаємодію усіх відчуттів, аналізують і зберігають інформацію, з ними пов'язані навчання, мовлення, мислення, свідомість	З діяльністю асоціативних зон найбільше пов'язані вищі психічні функції: пам'ять, мова, мислення, свідомість і регулювання поведінки. Створюються цілісні образи об'єктів навколишнього світу
Рухові, або моторні	Нервові імпульси зони зумовлюють скорочення певних груп м'язів, що забезпечує рух м'язів тіла

Розміщення зон: охоплюють більшу частину кори та знаходяться поряд з чутливими зонами (у них аналізується, зберігається і перетворюється інформація, отримана від чутливих зон).

Завдання асоціативних зон: розшифрування інформації від органів чуттів, що дозволяє оцінювати взаємне положення об'єктів у просторі, визначати обриси предметів, не дивлячись на них, оцінювати положення частин власного тіла, порівнювати сприйняття, отримувані у даний момент з тими, що є у пам'яті.

Значення: дають змогу людині контролювати і планувати будь — який вид діяльності.

Зорові поля — чутливе (забезпечує зір) і асоціативне (розпізнавання предметів, які ми бачимо).

Слухові поля — чутливе (сприймає звуки), асоціативне (розпізнає їх).

Смакове поле знаходиться в районі бічної звивини.

Рухові поля для контролю м'язової активності (керують м'язами гортані, глотки, рота, а також дихальних м'язів, що контролюють силу повітряного потоку), причому рухові поля правої півкулі контролюють діяльність м'язів лівої половини тіла, а лівої півкулі — правої половини.

Нюхове поле — заховане в глибині центральної борозни біля основи півкуль.

Обличчя представлене в обох півкулях.

Особливо велика площа ділянки, яка керує рухами кисті руки, язиком, мімічними м'язами. Ділянка кори, де виникають імпульси, що керують м'язами гортані, глотки, рота, а також дихальних м'язів, що контролюють силу повітряного потоку, вона відповідальна за вміння розмовляти — це так зване поле Брока (назване на честь дослідника, що встановив його існування).

Єдиної мовної зони немає, а ділянки, що відповідають за мову, містяться в корі скроневої, лобової та тім'яної часток, ураження їх супроводжується розладом мови. Скоординована діяльність імпульсів дає змогу перетворювати думки у звук, при цьому мовні поля у правші локалізуються лише у лівій півкулі, а у шульги — лише у правій.

РУХОВІ ЗОНИ.

Усі рухи людини поділяють на:

• рефлекторні (виникають у відповідь на подразнення і відбуваються

за участі спинного мозку та стовбура головного мозку);

• довільні (здійснюються свідомо, цілеспрямовано; їх виконують за участі різних відділів центральної нервової системи та обов'язково кори великого мозку).

Рухова зона кори може збуджуватися:

• імпульсами, що надходять до неї від органів чутливими шляхами через спинний мозок, стовбур мозку, мозочок (постійно коригує тривалі рухи) і таламус;

• збудження в руховій зоні можуть виникати й під впливом свідомої свідомої думки чи наміру.

Розміри збудженої ділянки рухової зони залежать не від маси м'язів, а від складності й точності рухів.

Кіркові центри рухової зони (м'язів кінцівок, тулуба та шиї) розміщуються так: внизу містяться ділянки, що відповідають за рухи голови та тулуба, а у верхньому відділі — за нижні кінцівки.

Відповідь рухової зони:

1) Імпульси передаються руховим нейронам (мотонейронам) цієї зони, аксони яких пучками прямують донизу та сполучаються з руховими нейронами ядер черепно — мозкових або спинномозкових нервів.

2) Нерви надсилають сигнали до груп м'язів, скорочення яких спричиняють або координують складні й точні довільні рухи.

ЗНАЧЕННЯ КОРИ ГОЛОВНОГО МОЗКУ:

• відповідає за сприйняття інформації (зорової, слухової, смакової та нюху), яка надходить у мозок від різних рецепторів, перетворення й аналіз сигналів, формування відповідної реакції організму на ці сигнали;

• керує складними рухами;

• осередок усіх вищих функцій організму (мова, мислення);

• носій людського інтелекту.

Надходження інформації про подразники — сигнали від підкоркових структур: ядер таламуса, ретикулярної формації, чутливих нюхових і зорових нейронів (І — ІІ пари черепно — мозкових нервів) тощо завдяки розвиненій мережі провідних шляхів.

Низхідними шляхами кора сполучена з усіма ефекторними центрами, що розташовані нижче (центри стовбура, мозочка, гіпоталамуса проміжного мозку і спинного мозку).

Асиметричність функціонування кори великих півкуль.

У кожну півкулю нервові імпульси надходять із протилежної сторони тіла та простору.

У кожної людини одна з півкуль є головуючою (домінантною): у правшів — ліва півкуля, у лівшів — права.

Наприклад, при дотику до лівої руки, спочатку спричиняється збудження у відповідній зоні правої півкулі кори, та завдяки зв'язкам між півкулями за мить таке саме збудження виникає й у зоні лівої півкулі.

Ці явища властиві й системі управління рухами: встановлено, що м'яз, який розміщується в правій частині тіла, скоротиться, якщо штучно подразнювати відповідну ділянку в лобовій частці кори зліва, завдяки перехрещуванню нервових шляхів на рівні стовбура головного мозку.

Будова кори та її функції у всіх людей однакові. Загальна поверхня кори півкуль складає 2000-2500 см 2 . Товщина шару кори становить 1,5 - 4,5 мм. Функції кори головного мозку. У кору великих півкуль головного мозку поступає інформація від великої кількості різноманітних високоспеціалізованих рецепторів, здатних уловлювати найзначніші зміни в зовнішньому і внутрішньому середовищі, бере участь у створенні умовних рефлексів, забезпечує вищі психічні функції (пам’ять, мислення, уяву тощо). Сіра речовина кори містить близько 14 млрд нейронів.

Кору кожної півкулі головного мозку розділено на долі й зони, різні за будовою й функціями (чутливі, рухові, асоціативні). До чутливих зон належать зорова (розташована в потиличній долі), слухова й нюхова (у скроневій), смакова та дотикова зони (у тім’яній частині). Рухові зони розташовані у тім’яній та лобовій долях півкуль. Асоціативні зони, що забезпечують мовлення, мислення, пам’ять, контролюють поведінку, зв’язують чутливі й рухові зони. Якщо уражено будь-яку ділянку кори великих півкуль, порушуються відповідні функції центральної нервової системи. Встановлено, що ліва півкуля головного мозку керує правою половиною тіла, а права – лівою.

Коли людина говорить, читає, пише, розв’язує задачі, будує плани, активніше працює ліва півкуля головного мозку, а коли вона слухає або пише музику, малює, милується природою, виражає свої почуття – права півкуля. Завдяки мозолистому тілу, що з’єднує обидві півкулі, вони працюють не ізольовано, а спільно. Тому людина може одночасно бачити те, що відбувається навколо, чути, думати, оцінювати ситуацію, контролювати рухи тіла, планувати дії.

До базальних ядер відноситься смугасте тіло (corpus striatum), що складається з хвостатого (nucleus caudatus) і сочевицеподібних ядер (nucleus lentiformis), з'єднаних між собою. Смугасте тіло бере участь у здійсненні складних локомоцій (ходьба, лазіння), пов'язаних із вегетативними функціями, які регулюють тепловий і вуглеводний обмін. При ураженні хвостатих ядер виникають незначні рухові розлади, погіршується орієнтація в просторі. Під час подразнення хвостатого ядра у людини спостерігається явище каудатної (від лат. caudatus) зупинки - знепритомнення.

Назовні від сочевицевидного ядра розташована тонка пластинка сірої речовини – огорожа (claustrum), в передньому відділі скроневої частки лежить мигдалеподібне тіло(сorpus amygdaloideum).

При ураженні основних ядер спостерігається:

1. Зміна м'язового тонусу, що полягає у підвищеному тонічному напруженні м'язів.

2. Акінезія (дефіцит рухів), що виявляється по-різному, залежно від локалізації ураження і ступеня дегенеративних змін в основних ядрах. Хворий рухається як робот.

3. Паркінсонізм (дрижальний параліч). Хворі з цією патологією мають: маскоподібне обличчя, різке зменшення або брак жестикуляції, обережна хода дрібними кроками, тремтіння рук. Вважають, що синдром паркінсонізму пов'язаний з руйнуванням шляху від чорної речовини середнього мозку до смугастого тіла.

4. Гіперкінези. Розрізняють два основних види гіперкінезів - хорею (це швидкі, іноді чудернацькі рухи, до яких залучаються різні групи м'язів) і атетоз, який виявляється у вигляді повільних м'язових судом, які захоплюють дистальні частини руки.

Порожнини мозку.

Усередині головного мозку знаходяться чотири порожнини, що сполучаються між собою, — мозкові шлуночки. Вони заповнені спинномозковою рідиною. І й II шлуночки розташовані у великих півкулях, III — в проміжному мозку, а IV — в довгастому.

В півкулях головного мозку містяться перший (лівий) і другий (правий) шлуночки.

Бічні шлуночки (ventriculi lateralis) мають складну форму і поширюються по всіх частинах півкулі. Передній відділ шлуночка розташований у лобній частині, називається його переднім рогом (cornu frontale). Задній ріг (cornu occipitale) бічного шлуночка міститься у потиличній частині півкулі.

Від заднього рога вниз у скроневу частку півкулі йде довгий нижній ріг (cornu temporale) бічного шлуночка. Усі три роги шлуночка з'єднуються між собою центральною частиною, що лежить в межах тім'яної частини півкулі.

Лімбічна система.

Лімбічна система (від лат. - облямівка) - сукупність низки структур головного мозку (кінцевого, проміжного і середнього його відділів), об'єднаних за анатомічними і функціональними ознаками. Структури лімбічної системи розміщені у вигляді двостороннього кільця на межі з корою півкуль головного мозку і відокремлюють її від стовбура мозку.

Лімбічна система оточує закінчення стовбура мозку, відмежовує його від нової кори (неокортекса) і утворює своєрідне кільце, функції якого тривалий час пов'язували з нюховою системою (звідси друга назва - нюховий мозок). На сьогодні відомо, що лімбічна система бере участь в регуляції вегетативних функцій організму (у зв'язку з чим лімбічну систему інколи називають вісцеральним мозком), в організації процесів саморегуляції поведінки (у тому числі інстинктивної) і психічної активності (мотивацій і емоцій), у процесах збереження пам'яті і регулювання станів бадьорості та сну.

Отже, лімбічна система разом з корою (неокортексом) утворюють єдину функціональну систему, яка відповідає за емоційний стан, формує мотиви поведінки, а також бере участь у процесах навчання і пам'яті.

Не нашли то, что искали? Воспользуйтесь поиском:

Уявлення про локалізацію функцій у корі головного мозку пов’язане перш за все із поняттям про корковий центр. Іще у 1874 році київський анатом В.А.Бец виступив із твердженням, що кожна ділянка кори відрізняється за будовою від інших ділянок мозку. Цим було започатковане вчення про різну якість кори головного мозку – цитоархітектоніка. У теперішній час виділено більше 50 різних ділянок кори – коркових цитоархітектонічних полів, кожне з яких відрізняється від інших за будовою і розміщенням нервових елементів. Із цих полів, які позначаються номерами, складена карта мозкової кори людини.

Корковий центр, за І.П.Павловим – мозковий кінець аналізатора. Аналізатор – це нервовий механізм, функція якого полягає у тому, щоби розкладати відому складність зовнішнього і внутрішнього світу на окремі елементи – проводити аналіз. Разом із тим, завдяки широкому зв’язку з іншими аналізаторами, тут відбувається і синтез, поєднання аналізаторів один із іншим і різною діяльністю організму. “Аналізатор є складним нервовим механізмом, який починається зовнішнім сприймаючим апаратом і закінчується у мозкові” (І.П.Павлов). Мозковий центр, або корковий кінець аналізатора, не має чітко визначених меж, а складається із ядра і розсіяних частин – теорія ядра і розсіяних елементів. “Ядро” являє собою детальну і точну проекцію в корі всіх елементів периферичного рецептору та є необхідною умовою для здійснення вищого аналізу і синтезу. “Розсіяні елементи” знаходяться по периферії ядра і можуть бути розсіяні від нього на значній відстані; у них здійснюється більш простий і елементарний аналіз та синтез. При враженні ядерної частини розсіяні елементи можуть певним чином компенсувати випавши функцію ядра, що має велике значення для відновлення цієї функції.

Коркові кінці аналізатора, які сприймають подразнення від внутрішнього середовища організму, наступні:

Ядро рухового аналізатора – аналізатора пропріоцептивних (кінестатичних) подразнень, які виходять із кісток, суглобів, скелетних м’язів та їх сухожилків, знаходяться у передній центральній звивині. Тут замикаються рухові умовні рефлекси. Рухові паралічі, які спостерігаються при враженні рухової зони, пояснюються не враженням рухових еферентних нейронів, а порушенням ядра рухового аналізатора, внаслідок чого кора не сприймає кінестатичні подразнення і рухи стають неможливими. Клітини ядра рухового аналізатора закладені у середніх платівках кори моторної зони. У глибоких її пластинках (V і частково VI) лежать гігантські пірамідні клітини, які являють собою еферентні нейрони, котрі І.П.Павлов розглядає як вставні нейрони, що пов’язують кору мозку з підкорковими ядрами, ядрами черепних нервів і ядрами передніх рогів спинного мозку – руховими нейронами. В передній центральній звивині, як і у задній, тіло людини спроектовано вниз головою. При цьому права рухова ділянка пов’язана із лівою половиною, навпаки, оскільки пірамідні шляхи, які починаються від неї, перехрещуються частково у довгастому, а частково і спинному мозку. М’язи тулуба, гортані, глотки знаходяться під впливом обох півкуль. Окрім передньої центральної звивини, пропріоцептивні імпульси (м’язово-суглобова чутливість) приходять і в кору задньої центральної звивини.

Ядро рухового аналізатора, який має відношення до сумісного повороту голови на очей у протилежну сторону, знаходиться у середній лобній звивині.

Ядро рухового аналізатора, за допомогою якого відбувається синтез цілеспрямованих складних професійних, трудових і спортивних рухів, розташоване у лівій (у правшів) нижній тім’яній частці (звивині) у надкрайовій звивині. Ці координовані рухи, утворені за принципом тимчасових зв’язків і вироблені практикою індивідуального життя, здійснюються через зв’язок надкрайової звивини із передньою центральною звивиною. При враженні зазначених ділянок зберігається здатність до рухів взагалі, але зникає можливість здійснювати цілеспрямовані рухи, діяти – апраксія.

Ядро аналізатора положення і рухів голови – статичний аналізатор (вестибулярний апарат) у корі мозку точно ще не визначений.

Ядро аналізатора імпульсів, які йдуть від нутрощів і судин, знаходиться у нижніх відділах передньої і задньої центральної звивин. Доцентрові імпульси від нутрощів, судин, непосмугованих м’язів і залоз шкіри поступають у той відділ кори, звідки виходять відцентрові шляхи до підкіркових вегетативних центрів.

Нервові імпульси із зовнішнього середовища поступають у кіркові кінці аналізаторів зовнішнього світу.

Ядро слухового аналізатора лежить у середній частині верхньої скроневої звивини на поверхні, зверненій до острівця. Його ушкодження призводить до глухоти.

Ядро зорового аналізатора знаходиться у потиличній долі. На внутрішній поверхні потиличної частки, на краях шпорної борозни закінчується зоровий шлях. Тут спроектована сітківка ока, причому зоровий аналізатор кожної півкулі з полями зору та однойменними половинами сітківки обох очей (наприклад, ліва півкуля пов’язана з бічною половиною правого ока і присередньою правого). При враженні ядра зорового аналізатора настає сліпота.

Ядро нюхового аналізатора розміщене у філогенетично давній частині кори мозку, в межах основи нюхового мозку – гачок і частково морський коник.

Ядро смакового аналізатора на сьогодні не має чіткої локалізації.

Ядро шкірного аналізатора (дотикова, больова і температурна чутливість) знаходиться у задній центральній звивині. При цьому тіло людини спроектовано вверх ногами, так що у верхній її частині розміщена проекція рецепторів від ніг, у нижній – від голови і рук.

Спеціальний вид шкірної чутливості на основі впізнавання предметів на дотик – стереогнозія – пов’язана із ділянкою кори верхньої тім’яної частки.

Зазначені кіркові кінці аналізаторів утворюють першу сигнальну систему. Для тварин дійсність сигналізується майже виключно подразненнями та їх слідами у півкулях великого мозку, які безпосередньо переходять у спеціальні клітини слухових, зорових та інших рецепторів організму. Це те, що ми маємо у собі як враження, відчуття і уявлення від навколишнього середовища, як загальноприродного, так і соціального, виключаючи слово. Але слово склало другу сигнальну систему дійсності, будучи сигналом перших сигналів (І.П.Павлов).

Шляхом дуже довгого повторення утворились тимчасові зв'язки між окремими сигналами (звуки, які можна почути, та слова, які можна прочитати) і рухами губ, язика, м'язів гортані, з одного боку, та з реальними подразниками або уявленнями про них – з іншого. Так на основі першої сигнальної системи виникла друга.

Відображаючи цей процес філогенезу, в людини в онтогенезі спочатку закладається перша сигнальна система, а потім друга. Щоб друга сигнальна система почала функціонувати, потрібне спілкування дитини з іншими людьми, набуття навичок усної і письмової мови, на що витрачається кілька років. Якщо дитина народжується глухою або втрачає слух до набуття здатності розмовляти, то закладена у ній можливість усної мови не реалізується і дитина залишиться німою, хоча звуки вимовляти вона може. Так само, якщо дитину не навчати читанню і письму, то вона назавжди залишиться неграмотною. Все це свідчить про вирішальний вплив навколишнього середовища для розвитку другої сигнальної системи. Остання пов’язана із діяльністю всієї кори, однак деякі її ділянки відіграють особливу роль у здатності розмовляти. Ці ділянки кори є ядрами аналізатора мови.

Тому для розуміння анатомічного субстрату другої сигнальної системи необхідно, крім знання будови кори півкуль великого мозку у цілому, враховувати також коркові кінці аналізатору мови.

Оскільки мова явилась засобом спілкування людей у процесі їх спільної трудової діяльності, то рухові аналізатори мови виникли у безпосередній близькості від ядра спільного рухового аналізатору.

Руховий аналізатор артикуляції мови (моворуховий аналізатор) знаходиться у задній частині нижньої лобної звивини, у безпосередній близькості від нижнього відділу моторної зони. У ньому відбувається аналіз подразнень, які приходять від м’язів, що беруть участь у створенні усної мови. Ця функція пов’язана з руховим аналізатором м’язів губ, язика і гортані, які знаходяться у нижньому відділі передньої центральної звивини, чим і пояснюється близькість моворухового аналізатору до рухового аналізатора названих м’язів. При враженні моворухового аналізатора зберігається можливість проводити прості рухи мовних м’язів, кричати і навіть співати, але втрачається можливість вимовляти слова – рухова афазія. При враженні поля, яке відповідає за мову і спів, виникає вокальна амузія – неспроможність співати, а також аграматизм – нездатність складати із слів речення.

Оскільки розвиток мови пов’язаний із органом слуху, то у безпосередній близькості до звукового аналізатора виник слуховий аналізатор усної мови. Його ядро розміщується у задньому відділі верхньої скроневої звивини, у глибині бічної борозни. Завдяки слуховому аналізатору різні сполучення звуків сприймаються людиною як слова, що означають різні предмети і явища, стаючи їх сигналами (другими сигналами). За його допомогою людина контролює свою мову і розуміє чужу. При його враженні зберігається здатність чути звуки, але втрачається властивість розуміти слова – словесна глухота, або сенсорна афазія. При враженні середньої третини верхньої скроневої звивини настає музикальна глухота: хворий не знає мотивів, музикальні звуки сприймаються ним як безпорядковий шум.

На більш високому ступені розвитку людство навчилось не тільки розмовляти, але і писати. Писемна мова потребує певних рухів руки при написанні букв або інших знаків. Це пов’язане із спільним руховим аналізатором. Тому руховий аналізатор писемної мови розміщується у задньому відділі середньої лобної звивини, поблизу моторної зони. Функціонування цього аналізатора пов’язане з аналізатором необхідних при письмі заучених рухів руки. При ушкодженні ядра зберігаються всі види рухів, але втрачається здатність тонких рухів, необхідних для написання слів, букв та інших знаків (аграфія).

Через те, що розвиток письмової мови пов’язаний і з органами зору, у безпосередній близькості до зорового аналізатора виник зоровий аналізатор писемної мови, розміщений поблизу шпорної борозни, у кутовій звивині. При ушкодженні нижньої тім’яної часточки зберігається зір, але втрачається здатність читати (алексія) – неспроможність аналізувати написані букви і складати з них слова і речення.

Дата добавления: 2014-12-03 ; просмотров: 147 ; Нарушение авторских прав

Читайте также:

Пожалуйста, не занимайтесь самолечением!
При симпотмах заболевания - обратитесь к врачу.