Загальна характеристика небезпечних хвороб холера сибірка

План лекції

Загальна характеристика, епідеміологія, лабораторна діагностика збудника холери.

Загальна характеристика, епідеміологія, лабораторна діагностика збудника чуми

Загальна характеристика, епідеміологія, лабораторна діагностика збудника бруцельозу.

Загальна характеристика, епідеміологія, лабораторна діагностика збудника туляремії.

Загальна характеристика, епідеміологія, лабораторна діагностика збудника сибірки.

Актуальність теми

До групи збудників особливо небезпечних (карантиних) інфекцій відносять мікроорганізми І та ІІ груп патогеності. Особливо небезпечні інфекції висококонтагіозні, легко поширюються, здатні спричиняти не лише епідемії, а й пандемії, мають переважно тяжкий перебіг і зумовлюють високу летальність. Для профілактики і ліквідації цих інфекцій проводять спеціальні протиепідемічні заходи, які регламентуються міжнародними конвенціями і виконуються органами охорони здоров’я кожної країни, а за необхідності і за допомогою Міжнародного медичного центру – ВООЗ. Сприйнятливість людей до особливо небезпечних інфекцій дуже висока. Не дивлячись на проведення комплексу заходів, спрямованих на запобігання занесенню і поширенню особливо небезпечних інфекцій, на сьогоднішній день все одно реєструються окремі спалахи чуми (до 3000 випадків чуми на рік), залишаються ендемічні території для холери тощо.

І Збудник холери (Vibrio cholerae)

Холерний вібріон вперше описав італійський вчений Ф. Пачіні в 1854 р., детально вивчив його властивості і виділив у чистій культурі Р. Кох у 1883 р.
Морфологія і фізіологія.V. cholerae, V. eltor мають форму зігнутих (нагадують кому) або прямих поліморфних паличок довжиною 1,5-3 мкм, шириною 0,3-0,6 мкм, спор і капсул не утворюють, монотрихи, Гр(-) . У мазках з чистих культур розташовуються поодинці, а в свіжих препаратах із фекалій хворого мають вигляд табунців рибок. Під впливом фізичних, хімічних і біологічних факторів вони зазнають значної мінливості і можуть набувати форму кульок, зерен, колбоподібних і спіралеподібних утворень, здатні перетворюватись у L-форми. Холерні вібріони - факультативні анаероби, легко культивуються в аеробних умовах при 37 °С. До живильних середовищ невибагливі, але вимагають лужної реакції (рН 8,5-9,5). Дуже добре й швидко ростуть у 1 % лужній пептонній воді (ПВ), випереджаючи ріст інших бактерій. Вже через 5-6 год на її поверхні виникає ніжна плівка блакитного кольору. На лужному МПА через 10-12 год утворюють середніх розмірів гладенькі круглі прозорі колонії з блакитним відтінком і чітко окресленим краєм. Поверхня їх волога, блискуча. Біохімічна сахаролітична та протеолітична активність холерних вібріонів дуже висока. Продукують лецитиназу, гіалуронідазу, колагеназу, протеїназу, нейрамінідазу. Останній фермент розкладає нейрамінову кислоту епітеліальних клітин тонкого кишечника.

Токсиноутворення. Холерні вібріони виділяють два типи токсинів:

1) білковий екзотоксин (холероген), який діє на ентероцити тонкого кишечника, спричиняючи ентерит з водянистими випорожненнями і зневоднення організму;

Екологія.Місце локалізації холерних вібріонів є кишечник людини. Після зараження вони буйно розмножуються в тонкому кишечнику й виділяються з випорожненнями в навколишнє середовище, контамінуючи воду, грунт, харчові продукти та інші об’єкти, де виживають від декількох днів до кількох тижнів.
Холера - класична антропонозна особливо небезпечна кишечна інфекція, яка має схильність до епідемічного поширення. Захворювання періодично розповсю-джується по земній кулі у вигляді пандемій, коли уражається населення багатьох країн. Відомо вже 7 пандемій холери. Циркуляція холерних вібріонів серед людей зумовлена наявністю легких форм хвороби, формуванням вібріоносійства та забрудненням водоймищ.

Механізм передачі - фекально-оральний. Збудник передається через воду, їжу, мух, брудні руки. Це може бути при купанні в морі, річках, озерах, забруднених виділеннями хворих і носіїв, при споживанні риб, креветок і устриць, виловлених у цих водах. Холерні вібріони порівняно стійкі до дії факторів навколишнього середовища. Вони довго зберігаються живими у морській воді до 47 днів, грунті – до 3 міс, у випорожненнях – до 3 днів, на харчових продуктах – 1-4 доби, але малостійкі до висушування і сонячних променів. При кип’ятінні гинуть миттєво. Дуже чутливі до дії мінеральних кислот і дезинфікуючих розчинів.

Захворювання людини. Вхідними воротами при холері є травний канал. Інкубаційний період триває від кількох годин до 5 днів. Подолавши шлунковий бар’єр, вібріони швидко розмножуються в тонких кишках, де лужне середовище сприятливе для нього. Важливе значення має колонізація вібріонами слизової оболонки кишечника. Вони проникають через шар слизу, відбувається їх адгезія на епітелії.

Лабораторна діагностика.Холера - особливо небезпечна інфекційна хвороба, тому мікробіологічні дослідження проводять у спеціальних режимних лабораторіях. У разі відсутності поблизу такої лабораторії, матеріали від хворого направляють у найближчу звичайну баклабораторію, але тоді прийом інших аналізів припиняють і встановлюють більш суворий режим.
Основним і вирішальним у лабораторній діагностиці холери є бактеріологічне дослідження. Від хворих беруть випорожнення, блювотні маси, кусочки забрудненої білизни, від трупів - відрізки тонкого кишечника й жовчний міхур. Досліджують також харчові продукти, воду, мул, риб, жаб та ін. Широко практикують ректальний забір. Стерильні ватний тампон або алюмінієву петлю вводять у пряму кишку на глибину 5-10 см, забирають вміст і вносять у флакон (пробірку) з 1 % лужною пептоном водою. Матеріали потрібно взяти до початку лікування, їх вміщують у стерильний скляний посуд і з великими пересторогами доставляють в лабораторію не пізніше 3 год після взяття. При транспортуванні матеріалу на велику відстань банки, колби, пробірки вміщують у металевий посуд, переклавши їх стружками, потім упаковують у дерев’яний ящик, пломбують і надсилають до лабораторії спеціальним посланцем. Матеріал направляють до лабораторії або в нативному вигляді - в 5 мл 1 % ПВ рН 7,8 (транспортне середов.), або в 10-50 мл 1 % ПВ рН 7,8 чи рН 9,3 (1-е середов. збагачення). Мікробіологічні дослідження проводять цілодобово. При масових захворюваннях на холеру проводять дослідження на носійство холерних вібріонів. Обов’язкове лабораторне дослідження контактних осіб.

Профілактика і лікування.Основним у профілактиці холери є раннє виявлення хворих і вібріоносіїв, їх госпіталізація, виявлення й обсервація всіх контактованих осіб. Необхідно провести профілактичну й заключну дезинфекцію в осередку захворювання. Важливе значення мають карантинні заходи. Локалізацію й ліквідацію вогнища холери проводять надзвичайні протиепідемічні комісії області, міста, району. Особи, які були у тісному контакті з хворими на холеру, підлягають екстренній профілактиці тетрацикліном. З цією метою їм дають по 0,3 г препарату 3 рази на день протягом 4 діб. Проводиться також широка санітарно-освітня робота серед населення.
Специфічна профілактика не проводиться, оскільки всі три типи вакцин (жива, вбита, холероген-анатоксин) виявилися малоефективними.

Лікують хворих еритроміцином, тетрацикліном, метацикліном, доксацикліном або левоміцетином протягом не більше 5 днів. Для ліквідації зневоднення й ацидозу негайно вводять в/в ізотонічні полііонні розчинини Філіпса, квартасіль, трисіль, ацесіль, лактосіль. Добре зарекомендували себе глюкосолан, регідрон, р-н Мерсона, гастроліт.

ІІ Збудник чуми (Yersinia pestis)

Екологія. Основними хазяїнами паличок чуми в природі є чорний і сірий пацюки, ховрахи, хом’яки, тарбагани, піщанки, тушканчики, зайці й інші гризуни (до 300 видів). Ендемічні осередки чуми серед гризунів виявлені на всіх континентах, крім Австралії. Найбільші з них розташовані в Індії, Монголії, Ірані, російському Забайкаллі. Гризуни самі хворіють на чуму і можуть бути носіями збудника. У взаємній передачі хвороби серед гризунів, а також у передачі її від гризунів до людини, велику роль відіграють блохи. Інтенсивне зараження бліх чумним мікробом відбувається при насмоктуванні крові хворих гризунів. Інфікована блоха стає заразною тільки після розмноження чумних бактерій у її передшлуночку, де вони утворюють драглисту масу (“чумний блок”). Такі блохи намагаються знову смоктати кров, але “чумний блок” перешкоджає проникненню крові в шлунок, внаслідок чого блоха “відригує” його в ранку від укусу. Так частіше всього збудник потрапляє в організм людини при перших випадках захворювання. Зараження людини може відбуватися різними шляхами: трансмісивним - через укуси бліх; контактним - при знятті шкурок з інфікованих промислових гризунів або розробці м’яса заражених верблюдів; аліментарним - при вживанні в їжу продуктів, контамінованих чумними бактеріями; повітряно-краплинним - від хворих на легеневу чуму людей. Потрапляючи в зовнішнє середовище, чумні бактерії можуть довго зберігатися живими. Вони добре переносять низькі температури, при 0 °С в трупах гризунів зберігаються до півроку, в грунті, воді, на одязі - до 5 міс. Чутливі до висушування і дії високої t. При кип’ятінні гинуть через 1 хвилину, при 60 град – протягом 1 год. Дезинфікуючі розчини викликають їх загибель через кілька хвилин.

Чума в людини.Сприйнятливість людини до чуми дуже висока. Інкубаційний період триває від 3 до 6 днів. Залежно від вхідних воріт і клінічного перебігу розрізняють шкірну, бубонну,кишкову, легеневу й септичну форми. Захворювання починається раптово трясучим ознобом, сильним головним болем, запамороченням, язик набухає, мова стає нечіткою, обличчя гіперемоване, згодом під очима зявляються темні кола, обличчя виражає страждання та жах.

При шкірній формі на місці проникнення збудника виникає пустула, яка згодом перетворюється у виразку. Із током лімфи бактерії проникають у найближчі лімфатичні вузли, викликають їх запалення й збільшення (бубон). Механізм зараження характерний для цієї форрми чуми – трансмісивний.

Шкірно-бубонна форма виникає при контактному механізмі зараження. Окрім бубонну на місці проникнення збудника зявляється виразка.

Первинна легенева чума виникає при зараженні повітряно-краплинним способом, вторинна - як ускладнення при будь-яких інших формах, коли збудник потрапляє до легень із током крові.

Кишкова форма чуми виникає при фекально-оральному зараженні.

При проникненні збудника у кров виникає септична форма. Такі хворі виділяють ієрсіній чуми з сечею, калом і мокротинням, що робить їх небезпечними для оточуючих здорових людей.

Імунітет.Після перенесеного захворювання розвивається стійкий тривалий імунітет.
Лабораторна діагностика.Чума - особливо небезпечна інфекція. У зв’язку з цим, мікробіологічні дослідження проводять у спеціальних лабораторіях у протичумних костюмах відповідно підготовленим персоналом із суворим дотриманням протиепідемічного режиму.

Для лабораторного підтвердження діагнозу чуми використовують мікроскопічний, бактеріологічний, біологічний, серологічний, прискорені методи. Матеріалами для дослідження можуть бути виділення з виразки, пунктат бубону, мокротиння, кров, сеча, кал, трупи гризунів, блохи. Мазки для мікроскопії фіксують у суміші Никифорова, забарвлюють метиленовою синькою, за Грамом і Романовським-Гімзою. Первинна бактеріоскопія дає можливість зробити лише попередній висновок. Більш доказовим є виділення чистої культури та її ідентифікація. Для цього досліджуваний матеріал висівають на МПА.Виділені культури ідентифікують за морфологічними, культуральними й біохімічними властивостями та лізисом чумним фагом.
При використанні біологічного методу досліджуваний матеріал вводять у черевну порожнину гвінейським свинкам. За наявністю збудника чуми свинка гине через 5-7 днів. Для прискорення діагностики її можна забити на 2-3 день і з органів виділити чисту культуру чумних ієрсиній. Позитивна біологічна проба має вирішальне значення в діагностиці чуми.

Із серологічних методів для ретроспективної діагностики використовують РНГА,ІФА.
Важливе значення мають прискорені методи діагностики: РІФ, швидкий ріст збудника на збагаченому елективному середовищі, фагодіагностика. Попередню відповідь видають через 2-4, остаточну через 18-20 годин.

Алергійну пробу ставлять внутрішньошкірно. Результат враховують через 24-48 год. Реакцію вважають позитивною, якщо на місці введення пестину утворилася папула не менше ніж 10 мм у діаметрі.

Профілактика та лікування.В ендемічних осередках чуми спеціальні загони ведуть спостереження за гризунами. При загрозливому поширенні інф проводять дератизацію й дезинфекцію. Важливе значення має санітарна охорона кордонів, особливо портів, від занесення чуми з інших країн. При виявленні випадків чуми вводять карантин. Підозрілих на зараження негайно ізолюють протягом 6 діб і проводять профілактичне лік. стрептоміцином (екстрена профілактика). Усіх хворих на чуму негайно госпіталізують у спеціальні відділення за умов суворої їх ізоляції.

Специфічна профілактика проводиться живою протичумною вакциною ЕV (EV - ініціали хворої дитини, від якої виділили штам ієрсиній для виготовлення вакцини). Тиждень лікують великими дозами стрептоміцину й окситетрацикліну. Потім проводять контрольне бактеріологічне дослідження. Хворого виписують лише при негативному результаті посівів.

Лекція № 2.

Тема: Природні загрози та характер їх проявів і дії на людей, тварин, рослин, об’єкти економіки

План:

1. Характеристика небезпечних геологічних процесів і явищ: землетрус, карст, осідання ґрунтів над гірничими виробками, зсув, обвал, ерозія ґрунту.

1.1Вражаючі фактори, що ними формуються, характер їхніх проявів та дії на людей, тварин, рослин, об’єкти економіки та навколишнє середовище.

2. Негативний вплив на життєдіяльність людей та функціонування об’єктів економіки в умовах проявів вражаючих факторів небезпечних метеорологічних явищ: сильного вітру, урагану, смерчу, шквалу, зливи, сильної спеки, морозу, снігопаду, граду, ожеледі.

3. Небезпечні гідрологічні процеси і явища: підтоплення, затоплення повеневими або паводковими водами, талими водами та в поєднанні з підняттям ґрунтових вод, підтоплення внаслідок затору льоду, вітрові нагони.

3.1.Вражаючі фактори, що ними формуються, характер їхніх проявів та наслідки.

4. (самостійна)Пожежі у природних екосистемах (ландшафтна, лісова, степова, торф’яна пожежа). Вражаючи фактори природних пожеж, характер їхніх проявів та наслідки

5. (самостійна) Біологічні небезпеки. Вражаючі фактори біологічної дії. Характеристика небезпечних патогенних мікроорганізмів: найпростіші, гриби, віруси, рикетсії, бактерії. Пандемії, епідемії, масові отруєння людей. Загальна характеристика особливо небезпечних хвороб (холера, сибірка, чума та ін.). Інфекційні захворювання тварин і рослин.

Актуальність:

Природні небезпеки порушують або утруднюють нормальне функціонування систем та органів людини. Всі природні небезпеки підпорядковуються деяким загальним закономірностям.

Межпредметний звязок: :Безпеку життєдіяльності можна закономірно розглядати як основу для численних спеціальних дисциплін, таких, наприклад як: біологія,мікробіологія,інфектологія,терапія, хірургія.

Мета: :забезпечити відповідні сучасним вимогам знання студентів про загальні закономірності природних загроз їх прояви і дії, можливий вплив на життя і здоров'я людини та сформувати необхідні в майбутній практичній діяльності спеціаліста уміння і навички для їх запобігання і ліквідації, захисту людей та навколишнього середовища.

Завдання дисціплини:

ідентифікувати потенційні небезпеки природних загроз, тобто розпізнавати їх вид, ви­значати просторові та часові координати, величину та імовірність їх прояву;

• визначати небезпечні, шкідливі та вражаючі фактори природних загроз, що породжують­ся джерелами цих небезпек;

• використовувати нормативно-правову базу захисту особистості та навколишнього середовища, прав особи на працю, медичне забезпечення, захист у надзвичайних ситуаціях тощо;

• розробляти заходи на застосовувати засоби захисту від дії природних загроз;

• використовувати у своїй практичній діяльності громадсько-політичні, соціально-економічні, правові, технічні, природоохоронні, медико-профілактичні та освітньо-виховні заходи, спрямовані на забезпечення здорових і безпечних умов існування людини в сучасному навколишньому середовищі;

Характеристика небезпечних геологічних процесів і явищ

Землетруси. Планета Земля за формою є еліпсоїд із середнім радіусом 6371 км. Земля складається з кількох різних за складом та фізичними властивостями оболонок-геосфер. У центрі Землі міститься ядро, за ним іде мантія, потім земна кора, гідросфера та атмосфера. Верхня межа мантії проходить на глибині від 5 до 70 км по поверхні Мохоровича, нижня на глибині 2900 км по межі з ядром Землі. Мантія Землі ділиться на верхню завтошки близько 900 км та нижню – близько 2000 км. Верхня мантія разом із земною корою утворює літосферу. Температура у мантії вважається такою, що дорівнює 2000 – 2500 0 С, а тиск знаходиться у межах 1–130 ГН/м 2 . Саме у мантії відбуваються тектонічні процеси, що викликають землетруси. Наука, що вивчає землетруси, називається сейсмологією.

Землетруси – це підземні поштовхи та коливання земної поверхні, що виникають у результаті раптових зміщень і розривів у земній корі або верхній частині мантії й передаються на великі відстані у вигляді пружних коливань.

Проблема захисту від землетрусів стоїть дуже гостро. У ній необхідно розрізняти дві групи антисейсмічних заходів:

а) запобіжні, профілактичні заходи, здійснювані до можливого землетрусу;

б) заходи, здійснювані безпосередньо перед, під час та після землетрусу, тобто дії у надзвичайних ситуаціях.

До першої групи відноситься вивчення природи землетрусів, розкриття його механізму, ідентифікація провісників, розробка методів прогнозу тощо.

На основі досліджень природи землетрусу можуть бути розроблені методи запобігання та прогнозу цього небезпечного явища. Дуже важливо вибрати місця розташування населених пунктів та підприємств із урахуванням сейсмостійкості району. Захист відстанню – найкращий засіб при вирішенні питань безпеки під час землетрусів. Якщо будівництво все-таки доводиться вести у сейсмонебезпечних районах, то необхідно ураховувати вимоги відповідних норм і правил (БНіП), що зводяться загалом до підсилення будівель та споруд.

Ефективність дій в умовах землетрусів залежить від рівня організації аварійно-рятувальних робіт та рівня навчання населення щодо цього питання а також ефективності системи повідомлення.

Селі – короткочасні бурхливі паводки на гірських річках, що мають характер грязекам’яних потоків. Причинами селів можуть бути землетруси, сильні снігопади, дощі, інтенсивне танення снігу.

Основна небезпека – велика кінематична енергія грязьових та водяних потоків, швидкість руху яких може досягати 15 км/год.

За потужністю селеві потоки поділяють на групи: потужні (винесення більше 100 тис. м 3 селевої маси), середньої потужності (від 10 до 100 тис. м 3 ), слабкої потужності (менше 10 тис. м 3 ). Селеві потоки виникають несподівано, швидко наростають і продовжуються звичайно від 1 до 3 год, іноді 6 - 8 год. Селі прогнозуються за результатами спостережень за минулі роки та за метеорологічними прогнозами.

До профілактичних заходів проти селів відносяться: гідротехнічні споруди (для затримки селів, для спрямування селів тощо), спускання талої води, закріплювання рослинного шару на гірських схилах, лісосадильні роботи, регулювання рубки лісу та ін. У селенебезпечних створюються автоматичні системи повідомлення про селеву загрозу та розроблюються відповідні плани заходів.

Снігова лавина – це сніговий обвал, маса снігу, що падає чи сповзає із гірських схилів під впливом якої-небудь дії і захоплює на своєму шляху нові маси снігу. Однією із спонукальних причин лавини може бути землетрус. Снігові лавини поширені у гірських районах.

Небезпека лавини полягає у великій кінетичній енергії маси лавини, що має величезну руйнівну силу. Лавини утворюються на безлісих схилах, крутизна яких має значення починаючи від 15 0 та більше. Оптимальні умови для утворення лавин на схилах у 30-40 о . Коли крутизна більше 50 0 сніг осипається до підніжжя схилу і лавини не встигають сформуватися. Сходження лавини починається тоді, коли шар свіжого снігу, що випав, досягає 30 см, а старого - більше 70 см. Швидкість сходження лавини може досягати більше 100 м/с, а в середньому 20-30 м/с. Точний прогноз часу сходження лавин неможливий.

Є відомості про те, що в Європі кожного року лавини різного виду забирають у середньому близько 100 людських життів. Протилавинні профілактичні заходи поділяються на 2 групи: пасивні та активні. Пасивні способи полягають у використанні опорних споруд, дамб, лавинорізів, снігозатримувальних щитів, насадженні та відновленні лісу тощо.

Активні методи полягають у штучному провокуванні сходження лавини у заздалегідь вибраний час і за дотримання заходів безпеки. З цією метою виконується обстріл головних частин потенційних зривів лавини розривними снарядами або мінами, організовуються вибухи спрямованої дії, використову­ються сильні джерела звуку.

У лавинонебезпечних регіонах можуть створюватися протилавинні служби, передбачається система повідомлення та розроблюються плани заходів для захисту від лавин.

Виверження вулканів. Сукупність явищ, пов’язаних із рухом магми у земній корі та на її поверхні називається вулканізмом.

Магма (від грец. magma – густа мазь) – це розплавлена маса переважно силікатного складу, що утворюється у глибинних зонах Землі. Досягаючи земної поверхні, магма виливається у вигляді лави.

Лава відрізняється від магми відсутністю газів, які звітрюються під час виверження. Вулкани (за ім’ям бога вогню Вулкана) являють собою геологічні утворення, що виникають над каналами та тріщинами у земній корі, по яким вивергається на земну поверхню магма. Звичайно вулкани являють собою окремі гори, сформовані продуктами вивержень.

Вулкани поділяються на діючі, сплячі та згаслі. До сплячих відносяться вулкани, про виверження яких нема відомостей, але вони зберегли свою форму і під ними відбуваються локальні землетруси.

Згаслі – це різні вулкани без якої-небудь вулканічної активності.

Деякі види мікроорганізмів є хвороботворними, або патогенними. Вони викликають хвороби рослин, тварин та людини. Такі хвороби як проказа, чума, тиф, холера, малярія, туберкульоз та багато інших у далекі часи забирали тисячі життів, сіючи забобони та страх серед населення. Людство довгий час не знало, що ці хвороби викликаються мікроорганізмами. Не було і засобів боротьби із заразними хворобами. Тому інфекційні захворювання людини іноді набували масового розповсюдження, яке називається епідемією, або пандемією.

Особливо небезпечні інфекційні хвороби - інфекційні хвороби (у тому числі карантинні: чума, холера, жовта гарячка), що характеризуються важкими та (або) стійкими розладами здоров'я у значної кількості хворих, високим рівнем смертності, швидким поширенням цих хвороб серед населення.

Основу дії ураження біологічних небезпечних речовин складають хвороботворні мікроорганізми (бактерії, віруси, рикетсії, грибки) та вироблені ними токсини, дія факторів ураження яких поширюється на людей, тваринний і рослинний світ.

Інфекційні хвороби людей - це захворюваність хвороботворними мікроорганізмами і яка передається від хворої людини або тварини здоровій людині. Інфекційні хвороби проявляються в виді епідемічних осередків.

Епідемічним процесом називають процес виникнення і розповсюдження інфекційних захворювань серед людей і який представляє собою неперервну ланцюгову послідовність виникнення однорідних інфекційних захворювань людей. Він виявляється в формі епідемічної і екзотичної захворюваності.

Епідемічна захворюваність або ендемія - це постійна реєстрація на визначеній території захворюваності, яка властива даній місцевості. Екзотична захворюваність відмічається при завозі збудників на територію, яка вільна від даної інфекційної хвороби.

Спорадична захворюваність - це звичайний рівень захворюваності, який властивий відповідній хворобі в даній місцевості.

Епідемічним вибухом називають обмежений за часом і на визначеній території різкий підйом захворюваності, яка пов'язана з одночасним зараженням людей.

Захворюваність визначається відношенням числа захворювань за певний відрізок, часу до числа жителів даного району, міста в той самий період.

Смертність - це число смертей від даного захворювання, яке визначено коефіцієнтом на 100 тисяч, 10 тисяч і 1000 чоловік, що охоплені епідемічним спостереженням.

Летальність - це процент померлих від числа хворих даним інфекційним захворюванням.

Шляхи передачі збудника — це визначені елементи навколишнього середовища або їх комбінації, які забезпечують перенос збудника від джерела до оточуючих людей в конкретних епідемічних умовах.

Основні шляхи передачі збудників інфекційних небезпечних захворювань людей і сільськогосподарських тварин:

Всі інфекційні захворювання людей розділяються на 4 групи:

- інфекції дихальних шляхів;

- інфекції зовнішніх покровів.

Бактеріальними захворюваннями є чума, туберкульоз, холера, правець, проказа, дизентерія, менінгіт та ін. Від чуми в середні віки загинули десятки мільйонів людей. Ця хвороба наводила на людей панічний жах. Вважається, що у ХХ ст. небезпека чуми зникла. Туберкульозні бактерії відкрив Р. Кох у 1882 р., але повністю ця хвороба не переможена. Холера в Європу занесена у 1816 р., до 1917 р. в Росії холерою перехворіло більше 5 млн людей, половина з яких померла. Зараз випадки холери рідкі.

Віруси (від лат. virus ¾ яд) ¾ найдрібніші неклітинні частинки, що складаються із нуклеїнової кислоти (ДНК або РНК) та білкової оболонки (кансиду). Мають вигляд палички, сферичні тощо. Розмір від 20 до 300 нм і більше. Віруси ¾ внутрішньоклітинні паразити: розмножуючись тільки у живих клітинах, вони використовують їх ферментативний апарат і перемикають клітину на синтез зрілих вірусних частинок ¾ віріопів. Віруси дрібніші бактерій у 50 раз. Їх не видно у світловому мікроскопі. Вони не затримуються найтоншими фарфоровими фільтрами. Віруси розповсюджені повсюди

Отже, віруси мають наступні особливості, порівнюючи з бакте­ріями. Для вірусів характерна така властивість як фільтрованість, тобто вони проходять через фільтри.

Характеристика деяких збудників інфекційних захворювань людей


Дата публикования: 2015-10-09 ; Прочитано: 10429 | Нарушение авторского права страницы

studopedia.org - Студопедия.Орг - 2014-2020 год. Студопедия не является автором материалов, которые размещены. Но предоставляет возможность бесплатного использования (0.001 с) .

Особливо небезпечні інфекції характеризуються високою вірулентністю і патогенністю.

Відео: особливо небезпечні інфекції

чума - Гостре інфекційне захворювання, що відноситься до групи зоонозів. джерелом інфекції є гризуни (щури, ховрахи, піщанки і ін.) і хвора людина. Захворювання протікає у формах бубонної, септичної (рідко) і легеневої. Найбільш небезпечна легенева форма чуми. Збудник інфекції - чумна паличка, стійка в зовнішньому середовищі, добре переносить низькі температури.

Відео: Пензенські медики відпрацювали дії при появі в регіоні особливо небезпечних інфекцій

шляхи передачі чуми пов`язані з наявністю комах (бліх та ін.) - трансмісивний. При легеневій формі чуми інфекція передається повітряно-крапельним шляхом (При вдиханні крапельок мокроти хворої людини, що містить збудник чуми).

симптоми чуми проявляються раптово через три дні після зараження, при цьому спостерігається сильна інтоксикація всього організму. На тлі сильного ознобу швидко підвищується температура до 38-39 "С, з`являється сильний головний біль, гіперемія обличчя, мова покривається білим нальотом. У більш важких випадках розвиваються марення галлюцинаторного порядку, синюшність і загостреність рис обличчя з появою на ньому вираження страждання, іноді жаху . Досить часто при будь-якій формі чуми спостерігаються різноманітні шкірні явища: геморрагическое висипання, пустулезная висип і ін.

При бубонної формі чуми, яка виникає, як правило, при укусі заражених бліх, кардинальним симптомом є бубон, який представляє собою запалення лімфатичних вузлів.

Розвиток вторинної септичної форми чуми у хворого з бубонної формою також може супроводжуватися численними ускладненнями неспецифічного характеру.

Первинна легенева форма представляє найбільш небезпечну в епідемічному відношенні і дуже важку клінічну форму хвороби. Початок її раптове: швидко підвищується температура тіла, з`являються кашель і рясне виділення мокротиння, яка потім стає кривавою. У розпал хвороби характерними симптомами є загальне пригнічення, а потім збуджено-маячний стан, висока температура, наявність ознак пневмонії, блювота з домішкою крові, синюшність, задишка. Пульс частішає і стає ниткоподібним. Загальний стан різко погіршується, сили хворого згасають. Хвороба триває 3-5 днів і без лікування закінчується смертю.

Лікування. Лікування всіх форм чуми проводиться із застосуванням антибіотиків. Призначаються стрептоміцин, террамицин і інші антибіотики окремо або в поєднанні з сульфаніламідами.

Профілактика чуми. У природних вогнищах проводяться спостереження за чисельністю гризунів і переносників, обстеження їх, дератизація в найбільш загрозливих районах, обстеження і вакцинація здорового населення.

Особлива роль в боротьбі з чумою відводиться своєчасному виявленню перших випадків захворювання, негайній ізоляції та госпіталізації хворих. Всі особи, які стикаються із хворими, зараженими речами і трупом людини, який помер від чуми, також ізолюються на шість діб. Проводиться екстрена профілактика антибіотиками всіх стикалися з хворим. На населений пункт, в якому виявлений хворий, накладається карантин. Забороняється виїзд населення.

Вакцинація здійснюється сухий живою вакциною підшкірно або накожно. Розвиток імунітету починається з 5-7-го дня після одноразового введення вакцини.

холера

холера - гостра кишкова інфекція, відрізняється тяжкістю клінічного перебігу, високою летальністю і здатністю в короткі терміни принести велику кількість жертв. збудник холери - Холерний вібріон, який має вигнуту форму у вигляді коми і володіє великою рухливістю. Останні випадки спалаху холери пов`язані з новим типом збудника - вібріоном Ель-Тор.

Найнебезпечнішим шляхом поширення холери є водний шлях. Це пов`язано з тим, що холерний вібріон може зберігатися у воді протягом декількох місяців. Холері також властивий і фекально-оральний механізм передачі.

Інкубаційний період холери становить від декількох годин до п`яти днів. Вона може протікати безсимптомно. Можливі випадки, коли в результаті важких форм захворювання холерою люди вмирають в перші дні і навіть години хвороби. Діагноз ставиться з застосуванням лабораторних методів.

Основні симптоми холери: раптовий водянистий профузний пронос з плаваючими пластівцями, що нагадує рисовий відвар, що переходить згодом в кашкоподібний, а потім і в рідкий стілець, рясна блювота, зменшення сечовиділення внаслідок втрати рідини, що призводять до стану, при якому падає артеріальний тиск, пульс стає слабким, з`являється сильна задишка, синюшність шкірних покривів, тонічні судоми м`язів кінцівок. Риси обличчя хворого загострюються, очі і щоки запали, мова і слизова оболонка рота сухі, голос сиплий, температура тіла знижена, шкіра холодна на дотик.

лікування: масивне внутрішньовенне введення спеціальних сольових розчинів для заповнення втрати солей і рідини у хворих. Призначають прийом антибіотиків (тетрацикліну).

При загрозі захворювання, а також на територіях, де відзначені випадки холери, проводять імунізацію населення убитої холерної вакциною підшкірно. Імунітет до холери нетривалий і недостатньо високої напруженості, в зв`язку з цим через шість місяців проводять ревакцинацію шляхом одноразового введення вакцини в дозі 1 мл.

сибірська виразка

сибірська виразка - Типова зоонозних інфекція. Збудник захворювання - товста нерухома паличка (паличка) - має капсулу і спору. Спори сибірки зберігаються в грунті до 50 років.

джерело інфекції - Домашні тварини, велика рогата худоба, вівці, коні. Хворі тварини виділяють збудника з сечею і випорожненнями.

Шляхи поширення сибірської виразки різноманітні: контактний, харчової, трансмісивний (через укуси комах - гедзя і мухи-жигалки).

Інкубаційний період захворювання короткий (2-3 дні). За клінічними формами розрізняють шкірну, шлунково-кишкову і легеневу сибірську виразку.

При шкірній формі сибірки спочатку утворюється пляма, потім папула, везикул, пустула і виразка. Хвороба протікає важко і в окремих випадках закінчується смертельним результатом.

При шлунково-кишковій формі переважаючими симптомами є раптовий початок, швидкий підйом температури тіла до 39-40 ° С, гострі, ріжучі болі в животі, кривава блювота з жовчю, кривавий пронос Зазвичай хвороба триває 3-4 дні і найчастіше закінчується смертю.

Легенева форма має ще більш важкий перебіг. Для неї характерні висока температура тіла, порушення діяльності серцево-судинної системи, сильний кашель з виділенням кривавої мокротиння. Через 2-3 дні хворі гинуть.

Відео: У центрі уваги вогнища особливо небезпечних інфекційних захворювань

лікування. Найбільш успішним є раннє застосування специфічної протівосібіреязвенний сироватки в поєднанні з антибіотиками. при догляді за хворими необхідно дотримуватись заходів особистої безпеки - працювати в гумових рукавичках.

профілактика виразки включає в себе виявлення хворих тварин з призначенням карантину, дезінфекцію хутряного одягу при підозрі на зараження, проведення імунізації за епідемічними показниками.

натуральна віспа

Клінічний перебіг віспи починається з інкубаційного періоду, що триває 12-15 днів.

Можливі три форми натуральної віспи:

Легка форма віспи характеризується відсутністю висипу. Загальні поразки виражені слабо.

Натуральна віспа звичайного типу починається раптово з різкого ознобу, підйому температури тіла до 39-40 ° С, головного болю і різких болів в області крижів і попереку. Іноді це супроводжується появою на шкірі висипки у вигляді червоних або червоно-багряних плям, вузликів. Висип локалізована в області внутрішньої поверхні стегон та нижньої частини живота, а також в області грудних м`язів і верхньої внутрішньої частини плеча. Висип зникає через 2-3 дня.

В цей же період знижується температура, самопочуття хворого поліпшується. Після чого з`являється оспенная висип, яка покриває все тіло і слизову оболонку носоглотки. У перший момент висип має характер блідо-рожевих щільних плям, на вершині яких утворюється бульбашка (пустула). Вміст бульбашки поступово каламутніє і нагнаивается. У період нагноєння хворий відчуває підйом температури і гострий біль.

Геморагічна форма віспи (Пурпура) протікає важко і часто закінчується смертю через 3-4 дні після початку захворювання.

лікування грунтується на застосуванні специфічного гамма-глобуліну. Лікування всіх форм віспи починається з негайній ізоляції хворого в боксі або окремій палаті.

профілактика віспи полягає в поголовної вакцинації дітей починаючи з другого року життя і наступних ревакцинації. В результаті цього випадки захворювання віспи практично не зустрічаються.

При виникненні захворювань натуральною віспою проводять ревакцинацію населення. Осіб, які перебували в контакті з хворим, ізолюють на 14 діб в лікарню або в розгортається для цього тимчасовий стаціонар.

Читайте также:

Пожалуйста, не занимайтесь самолечением!
При симпотмах заболевания - обратитесь к врачу.