Провідні ідеї та постаті роману а камю чума


Согласно информации статистического портала Edistat, книгу покупают почти в четыре раза чаще, чем в прошлом году. В Италии, которая в Европе лидирует по количеству заразившихся новым вирусом, за месяц Чума с 71-го места в рейтинге продаж взлетела на 3-е место.

Краткое содержание книги

Роман представляет собой свидетельство очевидца, пережившего эпидемию чумы, разразившейся в 194… году в городе Оране, типичной французской префектуре на алжирском берегу. Повествование ведётся от лица доктора Бернара Риэ, руководившего противочумными мероприятиями в заражённом городе.

Чума приходит в этот город, лишённый растительности и не знающий пения птиц, неожиданно. Все начинается с того, что на улицах и в домах появляются дохлые крысы. Вскоре уже ежедневно их собирают по всему городу тысячами, В первый же день нашествия этих мрачных предвестников беды, ещё не догадываясь о грозящей городу катастрофе, доктор Риэ отправляет свою давно страдающую каким-то недугом жену в горный санаторий. Помогать по хозяйству к нему переезжает его мать.

Первым умер от чумы привратник в доме доктора. Никто в городе пока не подозревает, что обрушившаяся на город болезнь — это чума. Количество заболевших с каждым днём увеличивается. Доктор Риэ заказывает в Париже сыворотку, которая помогает больным, но незначительно, а вскоре и она заканчивается. Префектуре города становится очевидна необходимость объявления карантина. Оран становится закрытым городом.

Однажды вечером доктора вызывает к себе его давний пациент, служащий мэрии по фамилии Гран, которого доктор по причине его бедности лечит бесплатно. Его сосед, Коттар, пытался покончить жизнь самоубийством. Причина, толкнувшая его на этот шаг, Грану не ясна, однако позже он обращает внимание доктора на странное поведение соседа. После этого инцидента Коттар начинает проявлять в общении с людьми необыкновенную любезность, хотя прежде был нелюдимым. У доктора возникает подозрение, что у Коттара нечиста совесть, и теперь он пытается заслужить расположение и любовь окружающих.

Сам Гран — человек пожилой, худощавого телосложения, робкий, с трудом подбирающий слова для выражения своих мыслей. Однако, как потом становится известно доктору, он в течение уже многих лет в свободные от работы часы пишет книгу и мечтает сочинить поистине шедевр. Все эти годы он отшлифовывает одну-единственную, первую фразу.

В начале эпидемии доктор Риэ знакомится с приехавшим из Франции журналистом Раймоном Рамбером и ещё довольно молодым, атлетического сложения человеком со спокойным, пристальным взглядом серых глаз по имени Жан Тарру. Тарру с самого своего приезда в город за несколько недель до разворачивающихся событий ведёт записную книжку, куда подробнейшим образом вносит свои наблюдения за жителями Орана, а затем и за развитием эпидемии. Впоследствии он становится близким другом и соратником доктора и организует из добровольцев санитарные бригады для борьбы с эпидемией.

С момента объявления карантина жители города начинают ощущать себя, словно в тюрьме. Им запрещено отправлять письма, купаться в море, выходить за пределы города, охраняемого вооружёнными стражами. В городе постепенно заканчивается продовольствие, чем пользуются контрабандисты, люди вроде Коттара; возрастает разрыв между бедными, вынужденными влачить нищенское существование, и состоятельными жителями Орана, позволяющими себе покупать на чёрном рынке втридорога продукты питания, роскошествовать в кафе и ресторанах, посещать увеселительные заведения. Никто не знает, как долго продлится весь этот ужас. Люди живут одним днём.

Рамбер, чувствуя себя в Оране чужим, рвётся в Париж к своей жене. Сначала официальными путями, а затем при помощи Коттара и контрабандистов он пытается вырваться из города. Доктор Риэ между тем трудится по двадцать часов в сутки, ухаживая за больными в лазаретах. Видя самоотверженность доктора и Жана Тарру, Рамбер, когда у него появляется реальная возможность покинуть город, отказывается от этого намерения и примыкает к санитарным дружинам Тарру.

В самый разгар эпидемии, уносящей огромное количество жизней, единственным человеком в городе, довольным положением вещей, остаётся Коттар, поскольку, пользуясь эпидемией, сколачивает себе состояние и может не волноваться, что о нем вспомнит полиция и возобновится начатый над ним судебный процесс.

Многие люди, вернувшиеся из специальных карантинных учреждений, потерявшие близких, теряют рассудок и жгут свои собственные жилища, надеясь таким образом остановить распространение эпидемии. В огонь на глазах равнодушных владельцев бросаются мародёры и расхищают все, что только могут унести на себе.

Поначалу погребальные обряды совершаются при соблюдении всех правил. Однако эпидемия приобретает такой размах, что вскоре тела умерших приходится бросать в ров, кладбище уже не может принять всех усопших. Тогда их тела начинают вывозить за город, где и сжигают. Чума свирепствует с весны. В октябре доктор Кастель создаёт сыворотку в самом Оране из того вируса, который овладел городом, ибо этот вирус несколько отличается от классического его варианта. К бубонной чуме добавляется со временем ещё и чума лёгочная.

Сыворотку решают испробовать на безнадёжном больном, сыне следователя Отона. Доктор Риэ и его друзья несколько часов подряд наблюдают агонию ребёнка. Его не удаётся спасти. Они тяжело переживают эту смерть, гибель безгрешного существа. Однако с наступлением зимы, в начале января, все чаще и чаще начинают повторяться случаи выздоровления больных, так происходит, например, и с Граном. Со временем становится очевидным, что чума начинает разжимать когти и, обессилев, выпускать жертвы из своих объятий. Эпидемия идёт на убыль.

Жители города сначала воспринимают это событие самым противоречивым образом. От радостного возбуждения их бросает в уныние. Они ещё не вполне верят в своё спасение. Коттар в этот период тесно общается с доктором Риэ и с Тарру, с которым ведёт откровенные беседы о том, что, когда закончится эпидемия, люди отвернутся от него, Коттара. В дневнике Тарру последние строки, уже неразборчивым почерком, посвящены именно ему. Неожиданно Тарру заболевает, причём обоими видами чумы одновременно. Доктору не удаётся спасти своего друга.

Однажды февральским утром город, наконец объявленный открытым, ликует и празднует окончание страшного периода. Многие, однако, чувствуют, что никогда не станут прежними. Чума внесла в их характер новую черту — некоторую отрешённость.

Однажды доктор Риэ, направляясь к Грану, видит, как Коттар в состоянии помешательства стреляет по прохожим из своего окна. Полиции с трудом удаётся его обезвредить. Гран же возобновляет написание книги, рукопись которой приказал сжечь во время своей болезни.

Доктор Риэ, вернувшись домой, получает телеграмму, в которой говорится о кончине его жены. Ему очень больно, но он осознает, что в его страдании отсутствует нечаянность. Та же непрекращающаяся боль мучила его в течение нескольких последних месяцев. Вслушиваясь в радостные крики, доносящиеся с улицы, он думает о том, что любая радость находится под угрозой. Микроб чумы никогда не умирает, он десятилетиями способен дремать, а затем может наступить такой день, когда чума вновь пробудит крыс и пошлёт их околевать на улицы счастливого города.

Цитаты из книги

Если вы нашли ошибку, пожалуйста, выделите фрагмент текста и нажмите Ctrl+Enter.

ВНИМАНИЕ! САЙТ ЛЕКЦИИ.ОРГ проводит недельный опрос. ПРИМИТЕ УЧАСТИЕ. ВСЕГО 1 МИНУТА.

Це філософський роман — притча, в якому висвітлено боротьбу людської спільноти проти конкретного зла (за словами автора, "явний зміст "Чуми" — це боротьба європейського Опору проти фашизму)". Але цим зміст його не вичерпується. Як зазначав А. Камю, він "поширив значення цього образу (чуми) на буття в цілому". Це не тільки чума (коричнева чума, як називали фашизм у Європі), а й зло взагалі, невід­дільне від буття, властиве йому завжди. Чума — це й абсурд, що осмислюється як форма існування зла, це й трагічна доля людська, бо зло нездоланне. Важливим у проблематиці "Чуми" є те, що вона знаменує перехід самого письменника від "самотнього бунтарства до визнання спільноти, чию боротьбу треба поділяти", еволюцію в напрямі до солідарності та спів­участі.

Сюжет роману ґрунтується на подіях чумного року в Орані (Алжир), жахливої епідемії, яка штовхнула городян у безодню страждань і смерті. Розповідає про це доктор Ріє — людина, що визнає лише факти, прагне до точності їх викладу, не вдаючись ні до якого "художнього" прикрашення. За вдачею, світосприйняттям, характером занять, перебігом подій він орієнтується лише на розум та логіку, не визнає двозначності, хаосу, ірраціональності. Ріє виконує свій обов'язок лікаря, допомагає хворим, ризикуючи власним життям, жодного разу не піддавши сумніву свою роль у боротьбі з конкретною хворобою, зі злом взагалі. Навколо нього гуртуються інші персонажі, передусім Тарру. Для них чума, зло — це щось невіддільне від людини, і навіть той, хто не хворий, все одно носить хворобу у своєму серці.

Люди доброї волі здатні перемогти конкретне зло, але вони не можуть його знищити як категорію світобудови. І тому у фіналі роману під радісні вигуки городян, які святкують звільнення від страшної хвороби, доктор Ріє думає про те, що ця радість тимчасова, він знає, що, ". можливо, настане день, коли на лихо і в науку людям чума розбудить пацюків і пошле їх конати на вулиці щасливого міста".

Роман написано у формі хроніки однієї епідемії, спрямова­ної передусім на об'єктивну фіксацію подій. Це монолог доктора Ріє, який подекуди переривається словами й думками Тарру, зрідка — роздумами інших персонажів. Інтелектуали Ріє і Тарру — головні герої — часто виступають від імені автора, їм він доручає формулювання ключових думок, їхніми вустами описує найважливіші події чумної епідемії. Вони виконують свій професійний і людський обов'язок, свідомо нехтуючи нсік'зпекою, сімейним затишком, подружніми почуттями.

Характерна й історія паризького журналіста Рамбера, який поривався із зачумленого Орана до коханої жінки, а коли така можливість з'явилася, відмовився нею скористатися і ««лишився в санітарній дружині доктора Ріє. Залишився тому, що інакше вчинити йому не дозволило сумління, бо в час лихоліття "соромно бути щасливим одному". Привертає до себе увагу й образ Грана — маленької людини з її безневинним графоманством і невичерпною добротою та самовідданістю Панлю, мати Ріє, контрабандисти, інші епізодичні персонажі часто з'являються на сторінках твору, щоб висловити певну думку. Вони мають індивідуальні риси, не позбавлені деяких вад, але виявляються готовими до самопожертви. Усі вони разом і побороли страшне лихо, їхня солідарність стала запору­кою спільної перемоги. Це важливий момент у творчості А. Ка-мю, який починав мистецький шлях з утвердження індивідуа­лістичних позицій і абсурдності буття.

Жанр роману-хроніки зумовлює особливості стилю цього визначного твору. Підкреслена об'єктивність визначає добір лексики, позбавленої яскравого емоційно-експресивного забарвлення, стриманий виклад подій та коментарів до них. Але загальний зміст роману-притчі набагато глибший. Він має загальнолюдський і "позачасовий" підтекст. У філософсько-інтелектуальному розумінні його можна розглядати як своєрід­ний авторський монолог. Окремі персонажі, що виголошують його, відтворюють різні сторони авторського світогляду. У цьому розумінні роман — це полілог і водночас розмова з самим собою, що, однак, не позбавляє персонажів індивіду­альних рис, глибокої мотивації їхніх вчинків.

Особливості стилю роману підкреслюють послідовність розвитку творчої манери А. Камю, дотримання традицій поширеного в новітній інтелектуальній прозі жанру, що відзначається універсальністю змісту. "Чума" алегорична, як стародавні міфи, як Біблія, але, на відміну від стародавніх притч, які тяжіли до прямолінійних алегорій, відзначається смисловою багатозначністю. З цього погляду вона наближається до міфу, стає надкультурним (не належить до однієї якоїсь культури), загальнолюдським явищем. "Чума" — одне з найвидатніших подій у цьому жанрі, поряд з "Мобі Діком" Г. Мелвілла, "Процесом" Ф. Кафки, "Котлованом" А. Плато-нова. Водночас це роман-попередження, роман-пересторога, що також робить його явищем загальнолюдським і позачасо­вим.

Шкільний твір

Роман Альбера Камю "Чума" — це скупа розповідь, не тільки про епідемію жахливої хвороби, а в першу чергу про моральний вибір кожним із героїв твору свого місця в ситуації, коли існує реальна загроза смерті.

Події у місті Орані відбуваються 194. року. Який же рік мав на увазі автор? У роки Другої світової війни чи тоді, коли вона тільки-но закінчилася? Тоді назва "Чума" може означати не тільки конкретну хворобу. Вимикає асоціація з "коричневою чумою", що поширилася в Європі на початку 30-х років XX століття, прогриміла танками по всьому світу, знищуючи мільйони жителів, а потім недобитою до кінця змією заповзла в темні щілини зализувати рани й відновлювати сили.

За свідченням самого Камю, "Явний зміст "Чуми"" — це боротьба європейського Опору проти фашизму. "За допомогою чуми я хочу передати атмосферу задухи, від якої ми потерпали, атмосферу небезпеки й вигнання, в якій ми жили тоді. Водночас я хочу поширити це тлумачення на існування взагалі. Чума покаже моральне обличчя тих, кому минулої війни випало думати, мовчати і страждати".

Образ чуми — це не тільки символ війни. Це універсальна метафора зла. Герой роману інтелектуал Тару говорить: "Чума — не тільки хвороба, не тільки війна, це також смертні судові вироки, розстріл переможених, фанатизм церкви і фанатизм політичних сект, загибель безневинної дитини в лікарні, суспільство, влаштоване геть погано, так само як і спроби, всупереч опору влади, улаштувати його заново. " Мікроби чуми гніздяться повсюди, підстерігають кожен необережний крок людини, влади, суспільства. Усе людство в цілому й кожна людина зокрема може перебувати в стані "зачумленості". Того стану майже нікому не вдалося уникнути, але його треба долати, мобілізуючи волю, духовні й моральні сили особистості. Бути "зачумленим" — це не лише готовність убивати, а й непротистояння насильству, примирення з тими, що вбивають.

Прикладів такої "зачумленості" XX століття знає багато: фашистська Німеччина, більшовицький СРСР, червоний Китай. І як тільки люди доброї волі перемагають зло в одному місці, воно піднімає голову в іншому. Доктор Ріє переконаний, що "чума — це нескінченна поразка". Дослухаючись до радісних криків жителів Орана, яке нарешті звільнилося від хвороби, від кордонів навколо міста, Ріє думав, що радість знаходиться під постійною загрозою. Він знав те, про що забула ця щаслива юрма: "бацила чуми ніколи не вмирає, десятиліттями вона може дрімати десь у закутку меблів або в столі білизни, вона терпляче вичікує своєї години в спальні, в підвалі, у валізі, в носовичках та в паперах, і, можливо, настане день, коли на лихо і в науку людям чума розбудить пацюків і почне їх конати на вулиці щасливого міста".

Чума — це уособлення всесвітнього зла, яке повністю перемогти неможливо. Остаточна перемога над ним недосяжна, але усвідомлення цього не повинно паралізувати волю й розум людей, їхньої готовності до боротьби.

А. Камю шукає в людині сили, що піднімають супроти зла, і знаходить їх у самій природі людини, яка здатна кинути виклик Богові й Долі й одвічному хаосу.

Що, на думку А. Камю, може врятувати людство від чуми і від зла взагалі?

Альбера Камю ще за його життя часто називали філософом, але сам письменник так не вважав і скоріше волів називатися літератором. Головним предметом його творчості була людина, її психологія, поведінка в різних життєвих ситуаціях.

Письменник добре знав життя, бо виріс у кварталах алжирської бідноти, сам пробивав собі дорогу.

Навчався в Алжирському університеті, захоплювався філософією Шопенгауера, К'єркегора, Ніцше, зачитувався романами Достоєвського.

Пізніше Альбер Камю займається політичною діяльністю, вступає в компартію і активно виступає проти впливу фашизму на літературу, а в роки війни бере участь у роботі антифашистської підпільної організації "Комба". Він не рветься на вершину слави. Уже сама боротьба, прагнення дійти до вершини робить його щасливим.

У центрі всіх творів Альбер Камю ставить людину, яка обов'язково має діяти, приймати рішення, робити вибір. Його герої стоять на роздоріжжі й вирішують проблему власного індивідуального існування в моменти, коли спокійний плин життя порушується якоюсь кризовою ситуацією. Для жителів невеликого міста Орана цю кризову ситуацію створила чума. До цього люди живуть кожен сам по собі. Вони багато працюють, але думають тільки про комерцію і бариші, вечори просиджують у кав'ярнях, але розмови точаться лише про угоди, морські фрахти й дисконти. Здається, ніхто й ніщо не зможе об'єднати цих людей, що, мов далекі зірочки чи планети, крутяться кожен по своїй орбіті й навколо своєї осі.

Та чума, що стала загрозою кожному життю, поставила всіх перед вибором: позакривати вікна, двері, відгородитися від світу чи об'єднатися і всім разом протистояти злу. Звичайно, багато людей вибрали перший варіант, але більшість жителів зрозуміли, що перемогти епідемію вони зможуть тільки разом. Взаємодопомога, бажання підставити плече ближньому вирвали з обіймів смерті ціле місто.

Та були в Орані й такі люди, які на нещасті зуміли розбагатіти. Це контрабандисти, що таємними стежками привозили у місто товари й допомагали декому з городян вислизнути з міста. .

Кожен робив свій вибір. На цій землі існують лихо і жертви, і чесна, порядна людина не має права ставати на бік зла, в чому б воно не проявлялося. Треба чинити опір, навіть якщо для цього доводиться робити над собою неймовірні зусилля. Зло панує не там, де його аж занадто багато, а там, де люди не борються, не чинять йому опору. Альбер Камю у своїх творах учить нас пліч-о-пліч захищати добро, справедливість, людську гідність, разом протистояти злу і насильству.

Відображення документу є орієнтовним і призначене для ознайомлення із змістом, та може відрізнятися від вигляду завантаженого документу. Щоб завантажити документ, прогорніть сторінку до кінця

Ямпільська загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів № 2

Ямпільської районної ради Сумської області

Урок світової літератури в 11 класі

учитель зарубіжної літератури

Тип уроку: комбінований .

І. Мотивація навчальної діяльності учнів

ІІ. Оголошення теми й мети уроку

ІІІ. Актуалізація опорних знань .

Учитель. Але перш, ніж ми почнемо з’ясовувати ці питання, давайте пригадаємо все те, що ми обговорювала на минулих уроках.


І V . Формування вмінь і навичок

Бесіда з елементами дискусії

Учитель. Отже, філософія, яку вподобав і яку розробляв Камю, об’єктивно, та й суб’єктивно утверджує життя. Тоді чому один з його найкращих творів названо і присвячено явищу, яке однозначно і безпосередньо асоціюється зі смертю?

Відповідь лежить на поверхні, адже трагічна особливість життя саме і полягає у тому, що воно завжди закінчується смертю. Проте, виявляється, що смерть, попри всю свою очевидність, може бути різною. Внаслідок цього виникає наступне питання:

Чому Камю саме чуму обрав для своїх літературно-філософських досліджень?

І все ж таки. Чому саме чума?

Так що ж таке чума в романі?

3 – вселенське зло.

Тобто, експеримент, який ставить у романі Камю: хто переможе чума або людина?

З допомогою яких літературних прийомів досягається так звана чистота експерименту?

Прийом хронікального викладу подій. Оповідання ведеться абсолютно нейтральним, безпристрасним тоном, так, ніби йдеться не про жахливі події, пов’язані зі смертю безневинних людей, а про звичайні, побутові речі. І це також додатково засвідчує правдивість розповіді. Досягається це завдяки хронікальному характеру викладення подій, адже за допомогою хронік традиційно передавалися найдостеменніші відомості про реальні історичні події. Здебільшого це опис подій та роздуми про них лікаря Ріє. Це його монолог, який подекуди переривається словами й думками Тарру та — значно рідше — роздумами інших персонажів.

В чому, на вашу думку, полягає особливість образу автора в романі?

Образ автора відзначається тим, що розповідь веде один із героїв – доктор Ріє, який є свідком усіх подій, і що додатково засвідчує правдивість розповіді. Інтелектуали Ріє й Тарру часто говорять від імені автора, їм він доручає право формулювати ключові думки, їхніми устами описує найважливіші події).

У чому полягають особливості художнього часу та простору у романі, і як вони співвідносяться з тими прийомами, про які йшлося раніше?

Особливістю організації художнього часу та простору у романі є те, що події ніби консервуються у часі і виокремлюються з простору. Тобто Оран, який через епідемію чуми відділили карантином від усього світу, ніби залишається єдиним місцем у світі, себто місцем, де і сконцентровано весь світ з усіма його проблемами. Час у цьому місці наче зупиняється, а отже – зникає, і людина залишається перед потворною чумою там, де більше нічого нема, а можливо, і не буде.

А відтак, співвідносячи все це з вірогідністю описуваних подій, лишається тільки дійти висновку, що у романі йдеться не про історію міста Оран, а про історію, яка трапилася з людством взагалі і з людиною зокрема.

А як поводиться людина у цій ситуації ми певною мірою дізналися на попередньому уроці, проаналізувавши поведінку героїв роману.

Складання моделі Всесвіту (виходячи з міркувань попередньої вправи)


Чому ж оранці так дивно поводяться, коли вже знято карантин?

Зміст фінального уривка , як і зміст усього твору, вражає невідповідністю теми чуми новітнім часам, у які людство чумою начебто впоралося!


То, можливо, бацили смерті криються не в білизні або у підвалах, а в самій людині? Чи можна погодитися з думкою автора, яка приховується між рядками роману, що саме людина є носієм смерті?(учні дають свої відповіді)

Учитель. Звісна річ, погодитися з цим твердженням важко. Однак не погодитися – ще важче! Адже, по-перше, неможливо заперечити той факт, що людина є смертною, а отже, з цієї точки зору життя вже за самою суттю несе у собі неминучу смерть, інакше кажучи, той, хто не народився, не може померти, ну, а той, хто народився, водночас приречений на смерть.

Але якби справа обмежувалася тільки цим, то це було б ще півбіди. Натомість найбільшою і найболючішою проблемою є та, що людина здатна заподіювати смерть іншим і аж ніяк не соромиться повсякчас використовувати цю свою здатність, причому інколи це і справді набуває характеру епідемії і виходить за рамки здорового глузду. Особливо прикметним у цьому стало ХХ століття.

Але невже все так страшно, немає жодного виходу? Невже людству нічого протиставити цьому вселюдському злу, смерті, чумі?


V . Підсумки уроку.

Учитель. У фіналі роману зазначено, що бацили чуми не щезнуть ніколи, отже і зло також н коли не залишить світ, але боротьба проти зла об’єднує людей, а найсильніше почуття, яке дає людям сили жити в абсурдному світі – це любов. І мені хотілось би, щоб ви про це пам’ятали.

V І. Домашнє завдання.

ІЗ ЛІТЕРАТУРИ ДРУГОЇ ПОЛОВИНИ XX СТ.

Тема. Розвиток мовлення. Написання твору за романом Альбера Камю “Чума”

Мета: допомогти учням глибше усвідомити філософський, загальнолюдський зміст роману, його ідеї, художні особливості; розвивати зв’язне писемне мовлення учнів, уміння висловлювати думки й аргументувати їх, наводячи цитати з тексту; виховувати повагу до загальнолюдських цінностей.

Обладнання: портрет письменника, тексти твору, ілюстрації до нього.

уроку: розвиток зв’язного мовлення.

I. Оголошення теми, мети уроку.

Мотивація навчальної діяльності учнів

II. Розвиток зв’язного мовлення

1. Ознайомлення з темами твору

2. Коментар учителя до тем.

3. Повторення основних вимог до написання твору (обсяг, аргументація, оформлення цитат тощо)

4. Написання твору Пропоновані теми

– “…Люди більше заслуговують на захоплення, ніж на зневагу” (А. Камю);

– “Провідні ідеї й постаті роману А. Камю “Чума”: погляд із XXI століття”;

– “Зіткнення людини зі світовим абсурдом у романі А. Камю “Чума””;

“Суспільне добро – це і є щастя кожної окремої людини?”;

– “Соромно бути щасливим одному” (А. Камю);

– “Будь-яка радість – під загрозою” (А. Камю);

– “Вияви “чуми” XX століття – сталінський терор, аварія на Чорнобильській АЕС, розповсюдження СНІДу, наркоманія, ігроманія”.

МОТИВИ ПЕРЕСТОРОГИ В РОМАНІ А. КАМЮ “ЧУМА”

Тема чуми вже давно й широко використовується письменниками. І вже давно вона переступила своє енциклопедичне визначення “гострої інфекційної хвороби”. Ми вживаємо вислів “СНІД – чума XX століття”, кажемо: “Та ти чумний, чи що?” І мало хто при цьому згадує справжнє значення слова “чума”. Але А. Камю вирішив звернутися до тієї теми в найбільш конкретному її значенні. Він переніс дію з дикого Середньовіччя в сучасне місто, туди, де “вже давно вона зникла”. Та чи зникла?

Уявімо 1947 рік. Тільки-но закінчилася Друга світова війна, але спогади про неї ще надто живі, спогади про “коричневу чуму” – фашизм. То чому ж тоді не просто написати роман про війну, про її жертви? Навіщо така алегорія? Твір Камю глибший, ніж роман про “коричневу чуму”. Чума – це не тільки жорстокість. Чума – це бездуховність, це безглуздість, це сліпий фанатизм. Найстрашніше те, що чума заразна. Будь-яка людина, що торкається, відчуває її дихання, наближаючись до неї, ризикує заразитися. Твір А. Камю “Чума” – перш за все книга про тих, хто чинить опір, а не про тих, хто здався.

Зберегти в собі внутрішній стрижень за будь-яких обставин – ось засіб боротьби із чумою. Лікар Ріє щодня поспішає до хворих, він усвідомлює, що кожен день може стати для нього останнім, що всі його намагання врятувати хоч когось можуть бути марними. Для чого тоді все це? Ріє говорить: “Для мене такі слова, як “урятування людини”, звучать надто гучно. Мене цікавить здоров’я людини, у першу чергу здоров’я”. Адже колись він присягався допомагати людині. І тепер просто виконує свій обов’язок.

Журналіст Рамбер чужий у цьому місті. В іншому місці на нього чекає справжнє кохання й щастя. Він не розуміє, чому має страждати, і хоче будь-що виїхати з міста. Та коли така можливість з’являється, залишається. Чому? Якщо поїхав би, то перестав би бути Рамбером, гідним свого кохання, став би таким самим зачумленим, як і багато мешканців міста.

Адже вони були “зачумлені” ще до того, як прийшла справжня чума. Сірі вулиці, сірі будинки, сірі розваги, такі ж сірі душі в людей. Звичайне коло обов’язків щодня. “Місто без голубів, без дерев, без садів, де не почуєш ані хлопання крил, ані шелесту трави,- словом, без особливих прикмет”. І люди теж “без особливих прикмет”, люди, мертві ще до того, як захворіли на чуму…

Але чума жахлива не тільки тоді, коли вона сіє навколо трупи, найстрашніша вона, коли захоплює розум і серце людей. Таких, як Коттар, якому байдужі усі моральні цінності, взяті разом. Це такі, як він, улаштовують “бенкет під час чуми”.

Чума багатогранна. І коли релігійні фанатики стають до зброї, вбивають безвинних людей – це чума. І коли отець Панлю з пафосом, урочисто промовляє: “Брати мої, до вас прийшло лихо, і ви заслуговуєте на нього! – усе більше запалюючись, запевняє: – Праведним нема чого боятись, але грішні справедливо тремтять від жаху”,- це теж чума, піднесення понад усе ідеї сліпої віри. Але “людина – це не ідея”,- каже Ріє. І Панлю із жахом переконується в тому, коли бачить свою абстракцію в житті – смерть сина Отона. “У цього, сподіваюсь не було гріхів”,- кидає Ріє в обличчя Панлю.

І друг Ріє Тарру теж усе про чуму зрозумів. Він став проти безглуздя смертних вироків, вирішив боротися із суспільством, яке базується на злі, із чумою. Його друзі виносили смертні вироки, й були щиро впевнені, що “ці кілька смертей необхідні, аби побудувати світ, де нікого не вбиватимуть”. Знайомі слова… Адже Родіон Раскольников теж так уважав: “За одне життя – тисяча врятованих… Та й що значить на загальних вагах життя цієї жалюгідної старої? Не більше як життя воші…” Так, але ж Тарру каже: “Якщо поступитися один раз, то де межа?” Хто її визначає? І взагалі, хто дав право одній людині засуджувати і вбивати іншу? Тарру гірко визнає, що “протягом років як був, так і залишився зачумленим, хоча свято вірив, що бореться із чумою”. Чи ж можна на крові та насильстві збудувати новий, чистий світ? Мабуть, ні.

Чума – це зло, це ненависть. Тарру знає, що кожен носить її в собі, що не існує такої людини у світі, якої б вона не торкнулася. Чим більше людська ненависть, тим сильнішою стає чума. “Ця історія стосується однаково нас усіх”,- каже Рамбер. Не можна бути щасливим одному.

Кінець роману здається оптимістичним: чума відступає, люди радіють, усі щасливі… Так, справді, добро повинно перемагати. Але глибоко осмисливши написане, можемо помітити: чума не переможена, а просто якимось дивом вона відійшла, як звір, знесилений у боротьбі, концентруючи свої сили для того, щоб завдати нового удару. Вона живиться людською ненавистю і заздрістю, і щасливі люди на вулицях міста не знають того, що знає Ріє: “Мікроб чуми ніколи не вмирає, ніколи не зникає… він терпляче чекає своєї години і, можливо, прийде на горе і повчання людям такий день, коли чума пробудить пацюків і відправить їх умирати на вулиці щасливого міста”. Єдиним виходом із цього, на думку Ріє, є внутрішній стрижень, який спонукає робити те, “що треба здійснити і мають робити всупереч страху, усупереч особистим ваганням, усі люди…”

ВІДЧУЖЕННЯ ЛЮДИНИ Й АБСУРДНІСТЬ БУТТЯ В РОМАНІ А. КАМЮ “ЧУМА”

Творчість А. Камю – французького прозаїка, публіциста, філософа – мала значний вплив на розвиток європейської культури XX ст.

Одним із найкращих творів письменника є роман “Чума”, написаний 1946 року. У цьому творі яскраво проявилася ідейна й творча еволюція митця.

За визначенням критики, роман має кілька змістових рівнів: “У цьому стрункому творі, зовні такому незворушливому, лунає багато різноманітних голосів…”. Сам автор зауважував, що “явний зміст” роману – “боротьба європейського Опору проти фашизму”, поданому в алегоричному образі чуми. Порівнюючи чуму з війною, автор зауважує, що обидві застають людство зненацька. У творі перед нами постають страшна атмосфера міста в ізоляції, картини відчуження людей, зумовленого карантином, що нагадує фашистську окупацію Європи в роки Другої світової війни. Художнє осягнення подій тих часів письменник пропонує нам у світлі екзистенціальної філософії, надаючи таким чином сюжетові глибшого значення.

Алегорично зображуючи французький рух Опору, письменник зображує не конфлікт окремих особистостей, характерів, суспільних або ідеологічних угруповань, а зіткнення людства з безособовою, страшною, руйнівною силою – чумою, чимось на зразок абсолютного зла. Несподіване й безжалісне втручання чуми розкриває абсурдність, ірраціональність світу, оманливість гармонії і логічності життя. Залишаючись віч-на-віч із цією безглуздою і невблаганною силою, що несе смерть, персонажі роману мусять визначитися у своєму ставленні до світу й людей.

У “Чумі” розвинулися екзистенційні мотиви попередніх творів Камю: абсурдність буття, свобода людини, її вибір перед лицем смерті. Свій вибір робить кожний. Доктор Ріє розуміє, що зло непереможне, але він продовжує виконувати свій обов’язок, допомагає недужим, наражаючись на небезпеку захворіти самому. Він не герой, але в екстремальній ситуації зберігає людську гідність. Ріє не самотній, чимало людей разом із ним борються зі злом, навіть розуміючи, що воно непереборне: Тарру, Рамбер, Гран, Панлю, мати Ріє, інші. Тому висновок, якого доходить Ріє, не здається читачеві надмірно пафосним: “…Люди більше заслуговують на захоплення, ніж на зневагу”. Роман Камю – це притча про людей, які “через неможливість бути святими, відмовляючись змиритись із лихом, намагаються бути цілителями”.

Моральні проблеми, що постають на сторінках роману, автор теж вирішує з позицій екзистенціалізму. Світ абсурдний, говорить автор, і людина повинна мужньо це визнати. Але абсурдність світу не виправдовує небажання людини жити за законами совісті, честі, обов’язку. Зі злом треба боротися у будь-яких його проявах, навіть коли воно непереборне. У фіналі сказано: “бацила чуми ніколи не вмирає і ніколи не щезне”, як ніколи не щезне зло у світі, тому кожна людина повинна визначити свою життєву позицію. У боротьбі зі злом люди об’єднуються, тоді вони не почуваються такими самотніми у світі. Любов – найважливіша людська цінність, вона додає людині сили жити в абсурдному світі.

Читайте также:

Пожалуйста, не занимайтесь самолечением!
При симпотмах заболевания - обратитесь к врачу.