А камю чума стислий переказ

Стислий переказ, виклад змісту скорочено

Це сталося після Другої світової війни у невеличкому приморському місті Орані. Раптом скрізь стали з'являтися пацюки, та ще й хворі — конали на очах. Ось уже вісім тисяч здохлих пацюків підрахували. Помер старий воротар у домі лікаря Ріс. Симптоми схожі на чуму: підвищена температура, збільшення лімфатичних вузлів. Але поважні громадяни ніяк не хочуть визнати, що у місті чума. Мешканців міста заспокоюють. Кажуть, що у лікарнях усе зроблено, щоб лікувати тих, хто захворів. Про епідемію у газетах та листівках не йдеться. Сироватки для щеплень у місті нема.

Люди під час чуми живуть так, ніби нічого не сталося. Ніхто не хоче повірити у чуму, яка може зруйнувати усі плани.

Та ось нарешті було визнано, що у місті епідемія. Усі контакти із зовнішнім світом було обірвано. Не можна було листуватися: зараза. Телефонний зв'язок обірвався: перевантаження. Ще якось працював телеграф. Люди були у розпачі. Вирок влади був такий: виїхати з міста не можна. Якщо хтось хоче повернутися, нехай повертається, але зворотного шляху немає.

Постачання міста дуже зменшилося. Бензину не було, автомобілі зникли з вулиць. Багато працівників зосталися без роботи. У кінотеатрах ішли старі фільми, але люди ходили їх дивитися — з нудьги.

Більшість старанно вдавала, що нічого не сталося. Жителі міста намагалися жартувати, сиділи у кафе, спілкувалися. Деякі кафе викинули гасло: "Більше п'єш — мікроба вб'єш!"

Журналіст Рамбер, що випадково опинився у місті, дуже страждає від розлуки зі своєю нареченою. Вона живе у Парижі. Рамбер просить, щоб лікар Ріс дав йому довідку, що журналіст не хворий на чуму. Нехай його відпустять до коханої. Але Ріє відмовляє. Якщо відпустити Рамбера, то за ним підуть інші. Не можна бути впевненим, що хтось із них уже не несе в собі чуму.

Чума (повний текст) ▲ читається за 2 вечори
Чума (інший варіант переказу) ▲ читається за 32 хвилини
Чума (переказ скорочено) ▲ читається приблизно за годину
Чума (детальний переказ) ▲ читається приблизно за годину
Ще 2 твори скорочено →

"Чума" (шкільні твори)
"Чума" (реферати)
Чому один з найкращих творів Камю, який завжди об'єктивно і суб'єктивно утверджував життя, присвячений чумі, яка пов'язана зі смертю?(та інші запитання)
Біографія Альбера Камю

Ріє працює у лазареті. Щоденно він бачить, як матері плачуть над дітьми, у яких побачили відразливі червоні пухирі — ознаку чуми. Ріє вже не має сили співчувати.

Панотець Панлю на недільній проповіді проголосив, що чума — це кара Господня за гріхи. У місті оселився жах.

Письменник Гран рятується від жаху творчістю. Він працює над кожним реченням у рукопису — це допомагає йому не думати про небезпеку.

Ресторани переповнені. Ніхто не шкодує грошей на дорогі вина та вишукану їжу. Всі немов гоняться за останнім промінцем життя. По бульварах гуляють закохані.

Лікар Ріє не припиняє своєї праці: "Може, вона й безглузда, але він повинен протистояти — це єдиний сенс життя!" Старий Кастель намагається зробити нову сироватку для щеплень. У місті починають діяти санітарні дружини. Не можна сидіти склавши руки! Треба чинити опір чумі, хоча б для того, щоб зберегти свою людську гідність.

Між Рамбером та Ріє спалахує філософська суперечка: що важливіше — праця (обов'язок) чи кохання?

Але попри всі філософські бесіди та людські зусилля чума все поширюється. Здіймається безжалісний вітер. Починаються пожежі. Дехто сам підпалює свій будинок, гадаючи, що полум'я знищить хворобу.

Не було можливості поховати померлих пристойно, трупи кидали у рівчак. Вивозили їх уже без домовин, у трамваях. Дехто з рідних встигав кинути у вікно трамвая квіти — останній привіт. Отак їхали містом трамваї — з трупами та квітами.

Потроху люди звикали до відчаю. Це бентежило лікаря Ріє, він вважав, що звичка до відчаю гірша за сам відчай.

Люди були немов сонні. Вони відчували, що вже краще померти, ніж (гак існувати. Ніхто вже не сподівався на зустріч з коханим, на повернення колишнього життя.

Але чума ще й об'єднувала усіх індивідуалістів. Спільна біда — все ж спільна.

Люди не замикаються у своїх оселях. Вони ходять у театр — це немов виклик долі. Нарядно вдягнена публіка слухає оперну арію, та раптом актор падає — смерть на сцені.

Нарешті була готова сироватка Кастеля. Її випробували на маленькому хлопчикові, синові слідчого. Дитина довго та нестерпно страждала та все ж померла.

— Я не можу сприйняти того Божого світу, де мучать дітей! — вигукує лікар.

У місті з'являються різні пророки. Вони посилаються на Нострадамуса та намагаються вичислити термін скінчення чуми.

Поміж бідних та багатіїв зростає напруження. Бідні ледве животіють, а багатії шукають собі розвага.

Та ось нарешті чума забирається з міста. Чума пішла, але проблеми лишилися. Як казав один старий: "Хіба не все наше життя — чума?"

Повість Альбера Камю є розгорнутою метафорою життя як чуми, де кожний повинен зробити свій вибір.

Це сталося після Другої світової війни у невеличкому приморському місті Орані. Раптом скрізь стали з’являтися пацюки, та ще й хворі — конали на очах. Ось уже вісім тисяч здохлих пацюків підрахували. Помер старий воротар у домі лікаря Ріс. Симптоми схожі на чуму: підвищена температура, збільшення лімфатичних вузлів. Але поважні громадяни ніяк не хочуть визнати, що у місті чума. Мешканців міста заспокоюють. Кажуть, що у лікарнях усе зроблено, щоб лікувати тих, хто захворів. Про епідемію у газетах та листівках не йдеться. Сироватки для щеплень у місті нема.

Та ось нарешті було визнано, що у місті епідемія. Усі контакти із зовнішнім світом було обірвано. Не можна було листуватися: зараза. Телефонний зв’язок обірвався: перевантаження. Ще якось працював телеграф. Люди були у розпачі. Вирок влади був такий: виїхати з міста не можна. Якщо хтось хоче повернутися, нехай повертається, але зворотного шляху немає.

Панотець Панлю на недільній проповіді проголосив, що чума — це кара Господня за гріхи. У місті оселився жах.

Між Рамбером та Ріє спалахує філософська суперечка: що важливіше — праця (обов’язок) чи кохання?

Потроху люди звикали до відчаю. Це бентежило лікаря Ріє, він вважав, що звичка до відчаю гірша за сам відчай.

Але чума ще й об’єднувала усіх індивідуалістів. Спільна біда — все ж спільна.

— Я не можу сприйняти того Божого світу, де мучать дітей! — вигукує лікар.

У місті з’являються різні пророки. Вони посилаються на Нострадамуса та намагаються вичислити термін скінчення чуми.

Поміж бідних та багатіїв зростає напруження. Бідні ледве животіють, а багатії шукають собі розвага.

Образ чуми в романі Камю Образ чуми в романі Камю Чума у творі Камю — багатоплановий і багатозначний образ, який символізує не тільки фашизм: це і хвороба, і війна, і жорстокість судових вироків, і несправедливе суспільство, і фанатизм церкви, і розстріл переможених, і смерть дитини. Читать далее.

Альбер Камю біографія скорочено Альбер Камю Біографія коротко французького письменника і філософа, близького до екзистенціалізму. Також ви можете дізнатися Цікаві факти про Камю. Альбер Камю біографія скорочено Альбер Камю народився 7 листопада 1913 року в містечку Мондові в Алжирі, яке на той час було. Читать далее.

Альбер Камю цікаві факти Альбер Камю цікаві факти з життя французького письменника і філософа ви дізнаєтеся в цій статті. Альбер Камю цікаві факти Батько Альбера Камю загинув, коли синові виповнився рік, а мати була напівглуха і безграмотна. Жили вони в Бідності, а мати, щоб. Читать далее.

Роман представляет собой свидетельство очевидца, пережившего эпидемию чумы, разразившейся в 194. году в городе Оране, типичной французской префектуре на алжирском берегу. Повествование ведётся от лица доктора Бернара Риэ, руководившего противочумными мероприятиями в заражённом городе.

Чума приходит в этот город, лишённый растительности и не знающий пения птиц, неожиданно. Все начинается с того, что на улицах и в домах появляются дохлые крысы. Вскоре уже ежедневно их собирают по всему городу тысячами, В первый же день нашествия этих мрачных предвестников беды, ещё не догадываясь о грозящей городу катастрофе, доктор Риэ отправляет свою давно страдающую каким-то недугом жену в горный санаторий. Помогать по хозяйству к нему переезжает его мать.

Первым умер от чумы привратник в доме доктора. Никто в городе пока не подозревает, что обрушившаяся на город болезнь — это чума. Количество заболевших с каждым днём увеличивается. Доктор Риэ заказывает в Париже сыворотку, которая помогает больным, но незначительно, а вскоре и она заканчивается. Префектуре города становится очевидна необходимость объявления карантина. Оран становится закрытым городом.

Однажды вечером доктора вызывает к себе его давний пациент, служащий мэрии по фамилии Гран, которого доктор по причине его бедности лечит бесплатно. Его сосед, Коттар, пытался покончить жизнь самоубийством. Причина, толкнувшая его на этот шаг, Грану не ясна, однако позже он обращает внимание доктора на странное поведение соседа. После этого инцидента Коттар начинает проявлять в общении с людьми необыкновенную любезность, хотя прежде был нелюдимым. У доктора возникает подозрение, что у Коттара нечиста совесть, и теперь он пытается заслужить расположение и любовь окружающих.

Сам Гран — человек пожилой, худощавого телосложения, робкий, с трудом подбирающий слова для выражения своих мыслей. Однако, как потом становится известно доктору, он в течение уже многих лет в свободные от работы часы пишет книгу и мечтает сочинить поистине шедевр. Все эти годы он отшлифовывает одну-единственную, первую фразу.

В начале эпидемии доктор Риэ знакомится с приехавшим из Франции журналистом Раймоном Рамбером и ещё довольно молодым, атлетического сложения человеком со спокойным, пристальным взглядом серых глаз по имени Жан Тарру. Тарру с самого своего приезда в город за несколько недель до разворачивающихся событий ведёт записную книжку, куда подробнейшим образом вносит свои наблюдения за жителями Орана, а затем и за развитием эпидемии. Впоследствии он становится близким другом и соратником доктора и организует из добровольцев санитарные бригады для борьбы с эпидемией.

С момента объявления карантина жители города начинают ощущать себя, словно в тюрьме. Им запрещено отправлять письма, купаться в море, выходить за пределы города, охраняемого вооружёнными стражами. В городе постепенно заканчивается продовольствие, чем пользуются контрабандисты, люди вроде Коттара; возрастает разрыв между бедными, вынужденными влачить нищенское существование, и состоятельными жителями Орана, позволяющими себе покупать на чёрном рынке втридорога продукты питания, роскошествовать в кафе и ресторанах, посещать увеселительные заведения. Никто не знает, как долго продлится весь этот ужас. Люди живут одним днём.

Рамбер, чувствуя себя в Оране чужим, рвётся в Париж к своей жене. Сначала официальными путями, а затем при помощи Коттара и контрабандистов он пытается вырваться из города. Доктор Риэ между тем трудится по двадцать часов в сутки, ухаживая за больными в лазаретах. Видя самоотверженность доктора и Жана Тарру, Рамбер, когда у него появляется реальная возможность покинуть город, отказывается от этого намерения и примыкает к санитарным дружинам Тарру.

В самый разгар эпидемии, уносящей огромное количество жизней, единственным человеком в городе, довольным положением вещей, остаётся Коттар, поскольку, пользуясь эпидемией, сколачивает себе состояние и может не волноваться, что о нем вспомнит полиция и возобновится начатый над ним судебный процесс.

Многие люди, вернувшиеся из специальных карантинных учреждений, потерявшие близких, теряют рассудок и жгут свои собственные жилища, надеясь таким образом остановить распространение эпидемии. В огонь на глазах равнодушных владельцев бросаются мародёры и расхищают все, что только могут унести на себе.

Поначалу погребальные обряды совершаются при соблюдении всех правил. Однако эпидемия приобретает такой размах, что вскоре тела умерших приходится бросать в ров, кладбище уже не может принять всех усопших. Тогда их тела начинают вывозить за город, где и сжигают. Чума свирепствует с весны. В октябре доктор Кастель создаёт сыворотку в самом Оране из того вируса, который овладел городом, ибо этот вирус несколько отличается от классического его варианта. К бубонной чуме добавляется со временем ещё и чума лёгочная.

Сыворотку решают испробовать на безнадёжном больном, сыне следователя Отона. Доктор Риэ и его друзья несколько часов подряд наблюдают агонию ребёнка. Его не удаётся спасти. Они тяжело переживают эту смерть, гибель безгрешного существа. Однако с наступлением зимы, в начале января, все чаще и чаще начинают повторяться случаи выздоровления больных, так происходит, например, и с Граном. Со временем становится очевидным, что чума начинает разжимать когти и, обессилев, выпускать жертвы из своих объятий. Эпидемия идёт на убыль.

Жители города сначала воспринимают это событие самым противоречивым образом. От радостного возбуждения их бросает в уныние. Они ещё не вполне верят в своё спасение. Коттар в этот период тесно общается с доктором Риэ и с Тарру, с которым ведёт откровенные беседы о том, что, когда закончится эпидемия, люди отвернутся от него, Коттара. В дневнике Тарру последние строки, уже неразборчивым почерком, посвящены именно ему. Неожиданно Тарру заболевает, причём обоими видами чумы одновременно. Доктору не удаётся спасти своего друга.

Однажды февральским утром город, наконец объявленный открытым, ликует и празднует окончание страшного периода. Многие, однако, чувствуют, что никогда не станут прежними. Чума внесла в их характер новую черту — некоторую отрешённость.

Однажды доктор Риэ, направляясь к Грану, видит, как Коттар в состоянии помешательства стреляет по прохожим из своего окна. Полиции с трудом удаётся его обезвредить. Гран же возобновляет написание книги, рукопись которой приказал сжечь во время своей болезни.

Доктор Риэ, вернувшись домой, получает телеграмму, в которой говорится о кончине его жены. Ему очень больно, но он осознает, что в его страдании отсутствует нечаянность. Та же непрекращающаяся боль мучила его в течение нескольких последних месяцев. Вслушиваясь в радостные крики, доносящиеся с улицы, он думает о том, что любая радость находится под угрозой. Микроб чумы никогда не умирает, он десятилетиями способен дремать, а затем может наступить такой день, когда чума вновь пробудит крыс и пошлёт их околевать на улицы счастливого города.

Согласно информации статистического портала Edistat, книгу покупают почти в четыре раза чаще, чем в прошлом году. В Италии, которая в Европе лидирует по количеству заразившихся новым вирусом, за месяц Чума с 71-го места в рейтинге продаж взлетела на 3-е место.

Краткое содержание книги

Роман представляет собой свидетельство очевидца, пережившего эпидемию чумы, разразившейся в 194… году в городе Оране, типичной французской префектуре на алжирском берегу. Повествование ведётся от лица доктора Бернара Риэ, руководившего противочумными мероприятиями в заражённом городе.

Цитаты из книги

Если вы нашли ошибку, пожалуйста, выделите фрагмент текста и нажмите Ctrl+Enter.

Частина перша

Події відбуваються за часів післявоєнного періоду Другої світової війни у місті Оран. Нічого не передвіщувало біди, та одного квітневого ранку лікар Ріє вийшов зі свого будинку і перечепився об мертвого щура. Потім він помітив не одного такого трупа і зрозумів, що це не до добра.

Лікаря Бернара Ріє спантеличила раптова смерть воротаря. Він оглянув тіло і виявив усі симптоми чуми. Люди не визнають, що місто охопила чума, і самі себе заспокоюють.

Але люди почали сильно хворіти, у них була гарячка, збільшувались лімфатичні вузли. Деякі помирали, не витримавши мук. Лікарі занепокоїлись і почали брати аналізи. Виявилось, що здогадки Ріє були правильними – у місті запанувала чума. Ця новина здивувала всіх, і люди ходили у шоці, не здогадуючись, що ж робити далі.

Незадовго до цього у Орані з’явився Жан Тарру, який занотовував усі події до свого щоденника. Місцева преса тим часом натякала у статтях, що місто в небезеці. Людей попереджували про можливість захворіти, тому наполягали негайно повідомляти лікаря, якщо хтось захворів. Місцева влада розірвала усі зв’язки із зовнішнім світом, не можна було листуватися, виїжджати з міста, але повернутися до міста було можна.

Люди намагалися вдавати, що нічого не сталося, і ходили у кафе, музеї, театри, кінотеатри, незважаючи на переповнені хворими лікарні.

Після тридцяти смертей за один день влада оголосила епідемію чуми. Місто стало закритим.

Частина друга

Хтось послав запит, чи можуть повернутися до міста ті, хто виїхав з нього до цього. Старенька місіс Кастель виїхала з міста до епідемії, але повернулася до міста, щоб бути назавжди з ним. Чума змінювала людей і їх почуття, вони передивлялись кожну сторіночку свого життя. Журналіст Рамбер сумував ще більше, усвідомлюючи, що кохана у іншому місті.

Газети щодня публікували статистичні дані про кількість померлих. Коли позначка дійшла до трьохсот, люди занепокоїлись. Вони почали економити усі ресурси: пальне, їжу тощо.

Журналіст Рамбер прибув до міста з Парижу, щоб писати статті про побут арабів, а коли дізнався про чуму в місті, то назад не було дороги. У нього залишилася вдома кохана, і він слізно просить лікаря Ріє дозволити покинути Оран. Та лікар не дозволив йому, розуміючи, що цим спровокує інших на втечу.

Минув місяць від закриття міста. Отець Панлю проголосив промову в церкві, що цю чуму оранці накликали самі на себе, що це кара Божа за гріхи. Після цього виступу люди ще гостріше стали сприймати дійсність. Вони почали боротися з епідемією. Рамбер також не покидав надії вибратися з міста, він спробував усі офіційні способи, але не зміг покинути Оран. Жан Тарру продовжував вести хронологію: якщо раніше була лише бубонна чума (запалення лімфовузлів), то тепер до неї додалася й легенева. Раніше Тарру описував, як дідок плював у котів, але зараз дідові ні в кого плюватись, бо усіх котів розстріляли як носіїв бліх. Жан Тарру домовився з лікарем Ріє, і вони створили ще кілька санітарних бригад. Старий Кастель намагався створити антидот від чуми.

Рамбер перейшов до інших, неофіційних методів. Він домовився з Коттаром, який саме в той час займався контрабандою, про втечу. Та щось пішло не так, і знайомі Коттара, які мали вивезти журналіста, не прийшли. Дізнавшись, що у Ріє дружина лікується в санаторії за межами Орану, Рамбер пропонує лікареві працювати разом, поки не трапиться нагода вибратися з міста.

Частина третя

У середині серпня розпочалася посуха, піднявся вітер. До цього чума панувала на околицях, а тепер від неї страждають і центральні жителі міста. Ті вулиці, які були найбільше заражені, оточили і випускали звідти лише на роботу. Люди почали божеволіти та підпалювати будинки, щоб знищити хворобу, здійснювати напади та стріляти, з’явилися випадки мародерства. Через це влада оголосила комендантську годину в Орані.

Разом із зростанням кількості смертей зросла і потреба у похоронах. Але поховальний обряд проводили не так, як звичайно, бо була недостача харчів, домовин, тканин і навіть місця на цвинтарі. Згодом людей почали хоронити у ровах, спалювати у сміттєспалювальній печі, а трупи звозилися громадським транспортом.

Оранці вже звикли до відчаю, і лікар Ріє вважав, що у цьому головна біда мешканців міста.

Частина четверта

Уже настала осінь. Люди почали байдужіти до статистики померлих, чума стала звичною річчю. Ріє став часто говорити про свою дружину, а згодом зателефонував у санаторій і дізнався, що їй гіршає. Лікар вже не рятував людей, а просто ізолював, бо був знесилений від боротьби з пошестю і не мав вакцини.

Усі в Орані були втомлені: чума зжирала їх життєві сили. Лише Коттар був сповнений енергії. Він вважав, що давно треба було послати на людей чуму, щоб вони нарешті об’єдналися, бо й дійсно, народ був стурбований загальною бідою.

У жовтні Кастель створив нову сироватку. Її випробували на сині слідчого Оттона, але після довгого лікування всі зрозуміли, що випадок безнадійний. Зранку до хлопчика завітали усі: Ріє, Тарру, отець Панлю, Кастель, Гран і Рамбер, щоб подивитися чи є результат від щеплення. Хлопчик помер у страшних конвульсіях. Ріє був у розпачі.

Після своєї проповіді отець пішов додому, а зранку відчув, що його лихоманить. Стара пані, з якою він мешкав, побачила, що він захворів. Панлю відправили до лазарету. Ріє, оглянувши отця, здивувався, бо у того не було симптомів чуми. Наступного дня отець Панлю помер.

У грудні, ближче до Різдва, Гран не з’явився вчасно, тому Ріє і Тарру пішли його шукати. Він стояв коло магазину і плакав, бо сумував за своєю Жанною. Лікар відвів його додому та оглянув, Ріє зрозумів, що хвороба прогресує. Ріє зробив Гранові щеплення і надвечір йому стало набагато краще. Лікар був здивований. Потім сталося ще декілька таких одужань. Статистика повідомляла, що смертність зменшилась.

Частина п’ята

Хоч з’являлися випадки видужання, люди ще не вірили, що все може закінчитись. Сироватка Кастеля зцілювала все більше і більше оранців. Поступово в людей почалася з’являтись надія. Згодом місцева влада оголосила про завершення епідемії, але з ціллю запобігання нової хвилі захворювань залишила місто закритим ще на два тижні.

Раптово занедужав Тарру. Це здивувало Ріє, бо епідемія вже закінчилася, але він відправив хворого до лазарету. Лікар довго боровся, але нічого не зміг зробити, і Тарру помер. Наступного дня Ріє дізнався, що померла і його кохана дружина.

У лютому нарешті відкрили Оран. Люди зустрічали одне одного с посмішками, обіймалися, цілувалися. Дехто нарешті побачив свою половинку. Це був апогей радості оранців. Рамбер нарешті зустрівся з дружиною, яка приїхала з Парижу.

І хоч усі святкували, лікар продовжував працювати. Він вирішив завітати до Коттара, але його не пропустила поліція. Правоохоронці сказали, що хтось стріляє з вікна. Ріє зрозумів, що то Коттар.

Знесилений Ріє вирішив написати цю хроніку подій.

Читайте также: