| Особливості взаємовідносин паразита і хазяїна в системах різного типу | | | Реакції хазяїна на присутність паразитів |
Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:
Вплив хазяїна на паразита спрямований на пригнічення життєдіяльності паразита або його знищення. Виділяють три групи реакцій відповіді організму хазяїна:
• клітинну реакцію, що проявляється, наприклад, збільшенням розмірів клітин, де локалізуються паразити;
• тканинну реакцію, що полягає у створенні навколо паразита сполучнотканинної капсули, яка певною мірою ізолює паразита від тканин хазяїна;
• гуморальну реакцію, що є імунологічною і полягає у створенні в організмі хазяїна антитіл у відповідь на антигени, які виробляє паразит. Найбільш гостро вона розвивається на личинковій стадії паразита, оскільки личинки дрібні й тісно контактують із тканинами хазяїна, а їх антигени мають більшу активність.
Імунні реакції хазяїна виникають у відповідь на дію антигенів двох різних типів: ті, що входять до складу організму паразита, і ті, що виділяються в навколишнє середовище.
Антигени першого типу, крім тих, що входять до складу покривів, звільняються тільки після загибелі паразитів. Вони дуже різноманітні, але в багатьох, особливо в родинних форм, часто бувають подібними. Тому антитіла на такі антигени мають слабку специфічність. Антигени покривів різноманітні і специфічні. Зазвичай вони глікопротеїнової природи і на різних етапах життєвого циклу паразитів можуть змінюватися, тому імунітет до них виробляється з деякими труднощами. Антигени другого типу специфічні. Це компоненти слини кровосисних паразитів, ферменти, що продукуються різними залозами гельмінтів.
Найпростіші, що паразитують поза клітинами, вкриваються антитілами і в такому вигляді втрачають свою рухливість. Внаслідок цього полегшується їх захоплення макрофагами. У деяких випадках антитіла забезпечують аглютинацію (склеювання) паразитів, які після цього гинуть. Внутрішньоклітинні паразити в макрофагах - лейшманії, токсоплазма - у випадку активації макрофагів антитілами можуть в них перетравлюватися. Проти багатоклітинних паразитів такі механізми імунного захисту недійсні. До неушкоджених покривів гельмінтів антитіла не прикріплюються. Тому імунітет при гельмінтозних захворюваннях частковий і дієвий переважно проти личинок: мігруючі личинки червів за присутності антитіл уповільнюють або припиняють свій розвиток. Деякі типи лейкоцитів, зокрема еозинофіли, здатні прикріплюватися до мігруючих личинок. Поверхня тіл личинок при цьому ушкоджується лізосомальними ферментами, що полегшує контакт тканин з антитілами і часто призводить до загибелі. Гельмінти, що прикріплюються до стінки кишки, можуть зазнавати дії клітинного імунітету слизової оболонки. При цьому гельмінти викидаються перистальтикою кишківника у навколишнє середовище. При багатьох паразитарних захворюваннях між хазяїном і паразитом встановлюються компромісні відносини: хазяїн адаптується до перебування в його організмі невеликої кількості паразитів, а їх існування в організмі хазяїна створює імунітет, що перешкоджає виживанню личинок, які повторно потрапляють в організм хворого. Такий стан називають нестерильним імунітетом. Нестерильний імунітет запобігає посиленню ступеня інвазії: часто у випадку загибелі паразита виникають серйозні тканинні реакції, здатні призвести до смерті хазяїна. Прикладом таких реакцій є місцеві і загальні ускладнення після загибелі личинок філярій у лімфатичних вузлах і в очах, а також цистицерків свинячого ціп'яка в головному мозку. Доки паразити живі, такі реакції взагалі не проявляються. Тому здебільшого система "паразит-ха- зяїн" тривалий час залишається у рівновазі.
Різні фактори генетичної і негенетичної природи зумовлюють різну сприйнятливість організму хазяїна до паразита.
До негенетичних чинників відносять вік, характер харчування, гормональний статус, супутні захворювання тощо. Наприклад, у дітей з порушеним білковим харчуванням тяжче перебігають амебіаз, стронгілоїдоз і пневмоцистоз, а тропічна малярія, навпаки, - легше. На фоні злоякісних пухлин товстої кишки і жіночої статевої системи тяжче перебігає амебіаз і трихомоноз.
Важливе значення у сприйнятливості людини до паразитарних захворювань має її генетична конституція. Наприклад, люди з групою крові II (А) більш сприйнятливі до лямбліозу. Люди, в генотипі яких є гєн серпоподібноклітинної анемії, практично не сприйнятливі до малярії, тощо.
8. Шляхи розселення і проникнення паразитів в організм хазяїна. Пояснити на конкретних прикладах.
Шляхи проникнення паразита в організм людини:
• аліментарний, коли збудник заноситься з їжею, як, наприклад, личинки сисунів;
• водний, коли зараження відбувається при питті або випадковому заковтуванні води, в якій можуть бути паразити (наприклад, з водою проковтуються циклопи - проміжні хазяї мікрофілярій ришти);
• контактно-побутовий, зіткнення поверхні тіла з безпосереднім джерелом інвазії (зараження коростяним свербуном відбувається при потисканні рук хворої на коросту людини або користуванні її речами, на яких є кліщі);
• статевий - таким шляхом передається піхвова трихомонада;
• трансплацентарний (конгенітальний), коли паразит проникає з організму зараженої вагітної жінки в організм плода через плаценту (таким шляхом можливе зараження плода токсоплазмою, малярійним плазмодієм);
• гемотрансфузійний - при випадковому переливанні зараженої крові.
Способи зараження паразитами:
• інокулятивний (від лат. іnоculatio - щеплення), коли переносник під час живлення кров'ю хазяїна вносить збудника інвазії в ранку разом із своєю слиною (малярійний комар);
• перкутанний (від лат. реrcussio - нанесення ударів), коли збудник активно проникає крізь шкіру (наприклад, церкарії кров'яних сисунів або філярієподібні личинки кривоголовки);
• контамінативний (від лат. kontaminatio - зіткнення), коли збудник пасивно проникає в організм хазяїна (наприклад, збудники поворотного тифу можуть потрапити в організм людини при розчавленні зараженої воші і попаданні її вмісту в ранку).
Механізми передачі паразита:
• фекально-оральний - паразит на певній стадії свого розвитку виводиться з фекаліями хазяїна назовні, а його інвазійна стадія заноситься в організм хазяїна через рот немитими руками, забрудненою їжею (наприклад, механізм зараження цистами дизентерійної амеби);
• трансмісійний - паразит передається через кровосисного переносника (наприклад, механізм передачі людині малярійного плазмодія комаром роду Anopheles).
9. Специфічність паразитів. Пояснити на конкретних прикладах.
Характерною особливістю паразитизму є відповідність певного виду паразита до конкретного хазяїна. Така відповідність називається специфічністю паразита.
Специфічність паразита може бути різною: від конкретного підвиду до форм, що зустрічаються в десятках різних видів хазяїв. Прикладом специфічних паразитів людини є малярійний плазмодій, гострик дитячий та деякі інші. Джерелом інвазіїтаких паразитів завжди є людина. Такі специфічні паразити людини викликають захворювання, що називаються антропонозними.
Багато інших паразитів, що зустрічаються у людини, можуть уражати також і людиноподібних мавп. Такими є, наприклад, воші, вухерерія Банкрофта та деякі інші. Джерелом інвазії здебільшого є також людина.
Багато паразитів мають меншу специфічність, частіше зустрічаються у домашніх і диких тварин, але можуть уражати також і людину. До таких паразитів відносять печінкового сисуна, стьожаків, вольфартову муху та багато інших. Джерелом зараження людини в такому випадку є, зазвичай, тварини. Захворювання, що викликаються цими паразитами, називають зоонозними.
В одного й того ж виду паразитів специфічність може різнитися на стадіях життєвого циклу. У деяких видів специфічність більш виражена на личинкових стадіях, а статевозрілі організми живуть у великих кількостях у кінцевих хазяїв. Це, наприклад, сисуни, личинки яких адаптовані до певних видів молюсків, а дорослі форми можуть паразитувати у різних видів ссавців.
Зміна специфічності паразитів до хазяїв впродовж життєвого циклу забезпечує їм широку екологічну пластичність, що дозволяє виживати в мінливих умовах і відкриває подальші еволюційні перспективи.
Вплив паразитів на організм хазяїна може бути різним і залежить від багатьох факторів: виду і систематичного положення паразита, його розташування в організмі господаря, розмірів, інтенсивності метаболізму, здатності переміщатися, виділяти токсини і т. д. Дія паразита навіть на одного і того ж господаря може залежати від того, на якій стадії паразит мешкає в його організмі і який стан самого господаря. Так, один і той же паразит, що мешкає в організмі дитини, може призвести до затримки його фізичного і психічного розвитку, в той час як у дорослої людини він може взагалі не призвести до розвитку специфічної симптоматики.
Найбільш проста дія паразита – механічне подразнення тканин господаря в процесі його переміщення по поверхні шкіри або всередині тканин і органів. Механічне пошкодження тканин ротовими органами або органами прикріплення паразитів може супроводжуватися введенням в кров господаря слини, токсинів, ферментів, що викликають гемоліз еритроцитів, або речовин, що мають антикоагулянтну дію, а також вірусів, бактерій, найпростіших і личинок паразитичних черв’яків.
Ураження шкіри зазвичай супроводжуються утворенням ранок, папул або везикул, що викликають відчуття свербіння або больові відчуття. Ряд паразитів викликає більш грубі ушкодження тканин, іноді приводячи навіть до повного руйнування окремих органів.
Паразити, що живуть в порожнистих органах, можуть викликати їх закупорку, а паразити, що живуть в тканинах внутрішнього середовища, здавлюючи органи, нерідко призводять до їх атрофії. Один і той же паразит може надавати різну дію залежно від того органу, в якому він знаходиться. Природно, що прожиття паразита в підшкірній жировій клітковині може виявитися непоміченим, в той час як той же паразит, розвиваючись в області довгастого мозку, майже неминуче призведе господаря до смерті.
Довготривале проживання паразита в організмі господаря, що супроводжується хронічним хімічним і механічним пошкодженням органу, нерідко призводить до злоякісного переродження тканин. Це особливо характерно для багатьох смоктальщиків.
У зв’язку з тим, що видові потреби паразитів у різних харчових продуктах специфічні і відрізняються від потреб господаря, вони здатні витягувати з його організму певні речовини у великих або менших кількостях. Так, широкий лентець поглинає з кишківника господаря більшу частину вітаміну В12, порушуючи там самим його кровотворення, а еритроцит, вражений малярійним плазмодієм, поглинає з плазми крові в 100 разів більше амінокислот і в 8 разів більше оротової кислоти, ніж інтактний.
Практично всі паразити, виділяючи продукти своєї життєдіяльності в середовище, яким є організм господаря, викликають його алергізацію. Тому при більшості паразитарних захворювань на тлі їх специфічних симптомів практично завжди виявляються ознаки, характерні для різного роду алергічних станів:
- еозиномфілія;
- свербіж шкіри;
- кропив’янка;
- набряки обличчя;
- бронхоспазм та ін.
Саме тому збільшення числа еозинофілів в крові хворого при незрозумілих причинах і діагнозі – симптом, при якому необхідно провести обстеження на наявність паразитів в організмі пацієнта.
Існують і винятки з цього правила: Schistosoma haematobium, або кров’яний сисун, потрапляючи в організм людини, знижує ймовірність прояву у нього різного роду алергічних станів. Цей незвичайний феномен в даний час активно вивчається.
Часто паразити модифікують поведінку своїх господарів таким чином, що зараження ними таких господарів різко полегшується. В результаті підвищується ймовірність успішного проходження циклу розвитку паразита і в наступних поколіннях.
Не всі розглянуті приклади в даний час пояснені. Деякі відомі як емпіричні факти. Однак вони переконують в необхідності індивідуальної роботи лікаря з хворими паразитарними захворюваннями і роблять необхідним подальше вивчення факторів сприйнятливості людини до паразитів.
Основні поняття й ключові терміни: ПАРАЗИТ. Хазяїн.
Пригадайте! Що таке паразитизм?
У світі цікавого
ЗМІСТ
Які адаптації паразитів до існування в організмі хазяїна?
ПАРАЗИТ - це організм, який живе на поверхні або в органах і тканинах інших видів організмів і використовує їх як джерело поживних речовин та місце проживання. Адаптації паразитів роблять їх однією з найуспішніших екологічних груп живих організмів.
Загальними адаптаціями бактерій-паразитів є здатність утворювати токсини для пригнічення життєдіяльності хазяїна, швидке розмноження, наявність плазмід з генами стійкості до антибіотиків, утворення цист для існування за несприятливих умов. Ще однією цікавою особливістю бактерій-паразитів є здатність деяких видів маніпулювати собі на користь. Наприклад, шігела (Shigella flexneri), яка є збудником дизентерії, здатна впливати на гени епітеліальних клітин слизової оболонки кишечнику й стимулювати утворення актинових ниток-філоподій та спрощувати процес проникнення в ці клітини (іл. 35).
Іл. 35. Шігела та філоподії епітеліоцитів
Гриби-паразити пристосовані жити на поверхні або в тілі свого хазяїна. Ці істоти утворюють величезну кількість спор і мають різні способи їхнього поширення. Є гриби-паразити, які вистрілюють свої спори на мух (наприклад, пілоболуси, які випускають спори зі швидкістю 25 м/с). А зооспори водних паразитичних грибів (наприклад, сапролегній) мають джгутики й можуть плавати. Гриби можуть виділяти отруйні речовини і вбивати клітини, а потім уже живитися їхнім вмістом (наприклад, опеньок темний). Для живлення у багатьох паразитичних грибів (фітофтори, борошнисторосяних грибів) утворюються гаусторії. Це видозмінені нитки міцелію, що проникають у клітини й поглинають поживні речовини. Для існування за несприятливих умов і поширення гриби утворюють склероції (наприклад, ріжкові гриби) у вигляді сплетення ниток міцелію.
Іл. 36. Квітка ендопаразита рафлезії Арнольда
Рослини-паразити також поділяють на екто- й ендопаразитів. Ектопаразити (омела, повитиця, вовчок) проникають в організм хазяїна за допомогою видозмінених коренів-гаусторіїв і висмоктують поживні речовини. За походженням цих видозмін розрізняють такі групи, як кореневі (вовчок, петрів хрест) і стеблові (повитиця, омела) паразити. Ендопаразити переважно або повністю ростуть в організмі рослини-хазяїна, а залишають тіло господаря лише для здійснення розмноження (наприклад, рафлезії) (іл. 36).
Отже, загальні адаптації паразитів спрямовані на отримання поживних речовин, перебування в організмі хазяїна та його зараження, пригнічення захисних можливостей, тимчасове перебування в зовнішньому середовищі тощо.
Якими є впливи паразитів на організм хазяїна?
Серед найзагальніших ознак паразитизму виокремлюють зв'язок з організмом хазяїна, залежність від його поживних речовин та певний ступінь небезпеки для хазяїна (патогенність). У чому полягає сутність впливу паразитів?
Механічні впливи виявляються у пошкодженні клітин, тканин й органів під час прикріплення, живлення, розвитку або міграцій паразита. Ці впливи призводять до порушення структури та функцій органів. Так, печінковий сисун може спричиняти закупорення кишечнику або жовчних шляхів, личинки аскариди, проникаючи в кров, руйнують стінки кишечнику, трутовик спричиняє трухлявіння дерев. Токсичний вплив здійснюють отруйні речовини (токсини) паразитів, що є продуктами їхньої життєдіяльності. Наприклад, токсини малярійного плазмодія, потрапляючи з еритроцитів у кров, провокують напади малярії. Трофічний вплив пов'язаний з використанням паразитами поживних речовин цитоплазми, рідин внутрішнього середовища, перетравленої їжі травного каналу, що веде до виснаження організму хазяїна. Алергічний вплив виявляється через виділення паразитами речовин-алергенів, що супроводжується алергічними реакціями. Сприяючий вплив паразити чинять на хвороботворні віруси та мікроорганізми, які за їхньою допомогою поширюються організмом або потрапляють в організм.
Іл. 37. Паразити-маніпулятори: 1 - лейкохлоридій парадоксальний у тілі равлика; 2 - сакуліна на черевці краба
Так, повитиця й попелиці переносять віруси рослин, москіти й комарі - твариноподібних паразитів. Етологічний вплив пов'язаний з маніпуляціями поведінки хазяїв, що здійснюється за допомогою хімічних речовин. Так, одноклітинний паразит токсоплазма примушує мишей шукати кішок, які бажають їх з'їсти, круглі черви-нематоморфи змушують цвіркунів кидатися у воду, щоб черв'як міг отримати доступ до води, плоский черв'як лейкохлоридій парадоксальний у щупальцях равликів нагадує гусеницю, чим привертає увагу птахів, які його проковтують (іл. 37). Репродуктивний вплив паразитів полягає в їхньому впливові на розмноження. Так, краби під дією речовин вусоногого рака сакуліни втрачають здатність до розмноження і навіть змінюють стать (див. іл. 37).
Зазначимо, що вплив паразита на організм хазяїна може бути й позитивним. Наприклад, той самий краб, уражений паразитом сакуліною, довго живе, люди, уражені паразитами, рідше страждають на алергічні хвороби, зокрема ядуху (астму), розсіяний склероз.
Як організм хазяїна відповідає на оселення паразитів?
Хазяїн - організм, який є середовищем існування для інших організмів. Організм хазяїна може забезпечувати паразитів їжею (трофічні зв'язки), простором для проживання (топічні зв'язки), притулком (фабричні зв'язки) та здійснювати поширення або переміщення їх самих або їхніх стадій розвитку (форичні зв'язки). З хазяїном може бути пов'язане усе їхнє життя або якась частина онтогенезу.
Вплив хазяїна на паразита після зараження відбувається на усіх рівнях організації й спрямований на пригнічення життєдіяльності паразита або його знищення.
• Молекулярні реакції пов'язані із підвищенням вмісту вільних радикалів, синтезом захисних ферментів, зміною активності системи антиоксидантів.
• Клітинні відповіді проявляються у збільшенні розмірів клітин, в яких локалізуються паразити (наприклад, кокцидій або грегарин), у новоутвореннях органел (формування вакуоль після проникнення мікроспоридій або для розвитку токсоплазм), у апоптозі заражених клітин.
• Тканинні реакції у вигляді формування навколо паразита або його личинок сполучнотканинної капсули у тварин й людини, галів у рослин, яка ізолює паразита від тканин хазяїна, росту здорових тканин після враження рослин попелицями.
• Організмові реакції є імунологічними й спрямовані на утворення в організмі хазяїна антитіл у відповідь на антигени паразита й формування вродженого або набутого імунітету.
• На популяційно-видовому рівні відбувається зменшення щільності популяцій, що знижує ризик зараження хазяїв.
Отже, вплив хазяїна на паразита відбувається на всіх рівнях організації й спрямований на запобігання зараженню, зменшення шкідливого впливу паразита або його знищення.
ДІЯЛЬНІСТЬ
Самостійна робота з ілюстрацією
Перед вами на ілюстрації рослина, латинська назва якої Melampyrum nemorosum. Для цього виду рослин існує багато народних назв: брат-і-сестра, дідики-й-бабки, день-і-ніч, іван-та-марія, яким-та-ганна. В основу цих назв покладено контраст у суцвітті фіолетових квіток із жовто-гарячими. Визначте українську наукову назву, систематичну належність, форми паразитизму та адаптації до способу життя.
Біологія + Медицина. Паразити в медицині
Кордицепс китайський (Ophiocordyceps sinensis) живе в Тибеті й Гімалаях і паразитує в гусеницях метеликів. Зрілий гриб подібний до гілочки, що виростає з тіла муміфікованої ним гусені. Цей гриб здавна застосовують у тибетській медицині. Він цінується втричі дорожче за золото. Це найдорожчий паразит у світі. А які адаптації цього гриба-паразитоїда до паразитичного способу життя? Чим зумовлений цілющий ефект кордицепсу?
СТАВЛЕННЯ
Біологія + Психологія. Маніпуляція серед організмів
РЕЗУЛЬТАТ
Оцінка
Завдання для самоконтролю
7. Які адаптації паразитів до існування в організмі хазяїна? 8. Якими є впливи паразитів на організм хазяїна? 9. Як організм хазяїна відповідає на оселення паразитів?
10. Схарактеризуйте на конкретному прикладі взаємоадаптації паразита й організму-хазяїна.
Форми міжвидових біотичних зв'язків в біоценозах.
Організми різних видів у біоценозах знаходяться у постійній взаємодії один з одним.
Конкурентні взаємини - найважливіший механізм формування видового складу співтовариства, розподілу видів у просторі та регулювання їх чисельності.
СИМБІОЗ БОРОДАВОЧНИКА ТА БУЙВОЛОВОГО ШПАКА. Буйволів шпак поїдає кліщів, личинок оводів та інших паразитичних членистоногих, що живуть на шкірі бородавочника або інших африканських травоїдних.
Паразитизм - форма антагоністичного співжиття організмів, що відносяться до різних видів, при якій один організм (паразит) використовує іншого (хазяїна) як джерело живлення і місце проживання, завдаючи йому шкоди, але, як правило, не знищуючи його.
Паразитизм, як явище живої природи, виник при достатньому різноманітті живих організмів.
Першими до паразитичного способу існування пристосувалися найпростіші, починаючи з появи кільчастих хробаків.
Серед черв'яків паразитизм широко розповсюдився з появою хребетних тварин.
Паразитизм - це екологічні взаємини між популяціями, що належать до двох різних видів, при яких один вид (паразит) фізично і фізіологічно залежить від іншого виду (хазяїна) протягом певної частини свого життєвого циклу.
Істотною рисою таких взаємин є менші розміри паразита і менша тривалість його життя. Більш високий репродуктивний потенціал паразита призводить до того, що величина популяції паразита, зазвичай, значно перевищує чисельність популяції хазяїна, що так само відрізняє паразитизм від хижацтва.
Паразитизм - біологічний феномен, широко розповсюджений у природі. З 1,5 мільйонів видів тварин 60-65 тисяч ведуть паразитичний спосіб життя, у тому числі близько 500 видів можуть паразитувати в людини.
Екологічні основи класифікації паразитизму.
1. Факультативний (необов'язковий) - форма паразитизму, при якій вільноживучі види випадково потрапили в організм інших видів (відповідних господарів), переходять до паразитичного існування (деякі круглі черви, хижі п'явки).
2. Облігатний (обов'язковий) - форма паразитизму, при якій паразитична стадія в циклі розвитку є обов'язкова.
3. Помилковий паразитизм - явище для цього виду випадкове. Окремі особини вільноживучого виду випадково потрапляють в організм особини іншого виду, де зберігають деякий час життєздатність і викликають порушення нормальної життєдіяльності хазяїна (виявлення п'явок у носовій порожнині та носоглотці людини).
Класифікація паразитів:
І. За часом контакту хазяїна і паразита:
1.Тимчасові паразити - живуть у зовнішньому середовищі, а на хазяїна нападають тільки в період живлення (комарі, москіти, кліщі, блохи, п'явки).
2. Постійні паразити - не залишають хазяїна і не можуть існувати у зовнішньому середовищі. II. За кількістю ймовірних хазяїв:
1. Евріксенні (від грец. Еврі - широкий) - паразити, які мають широке коло хазяїв (іксодові кліщі, комарі).
2. Моноксенні (від грец. Моно - один) - паразитують на хазяїна одного виду (неозброєний ціп'як, головна воша).
3. Стеноксенні (від грец. Стіно - вузький) - мешкають у певного виду хазяїна, але можуть паразитувати і на інших (коростяний кліщ людини і коня).
4. Гетероксенні (від грец. Гетеро - інший, другий) - різні стадії циклу проходять у різних хазяїв. Собачий кліщ проходить 3 стадії розвитку (личинка, німфа, імаго) і кожна стадія має свого хазяїна.
III. За місцем локалізації в організмі хазяїна:
1. Ектопаразити (від грец. екто - поза, зовні):
- зовнішні - мешкають на зовнішніх покривах хазяїна (воші, блохи, комарі);
- шкірні - живуть у товщі шкірного покриву, а іноді і на його поверхні (коростяний свербун);
- порожнинні - живуть у порожнинах, сполучених з зовнішнім середовищем (в порожнині носа, в слуховому проході зовнішнього вуха - личинки вольфартової мухи).
2. Ендопаразити (від грец. ендо - всередині):
- порожнинні - живуть у порожнинах внутрішніх органів (аскарида, гострик);
- тканинні - в м'язовій і нервовій тканині (трихінели);
- внутрішньоклітинні - споровики, джгутикові.
Своєрідною екологічної групою є: зверхпаразити або гіперпаразити - використовують в якості середовища проживання і джерела живлення інші паразитичні організми. Зверхпаразити ще більш дрібні та низькоорганізовані, ніж паразити. Метелик луговий є хазяїном 40 видів паразитів, за рахунок яких існують ще 12 видів зверхпаразитів.
Значення: виконують функцію стабілізаторів чисельності популяцій паразитів.
Життєвий цикл паразита:
- це сукупність усіх стадій онтогенезу паразита і шляхів передачі його від одного господаря до іншого.
Класифікація хазяїв:
1. Остаточний або дефінітивний - де паразит досягає статевої зрілості і розмножується статевим шляхом.
2. Проміжний - де відбувається розвиток личинок, безстатеве або партеногенетичне розмноження паразита.
3. Резервуарний - паразит зберігає життєздатність, розмножується, накопичується, розселяється, але подальшого розвитку не відбувається.
1. Облігатний - без якого цикл розвитку паразита неможливий.
2. Факультативний - не є обов'язковим у циклі розвитку паразита.
Адаптації до паразитичного способу життя.
I. Зміна форми тіла:
1. У ектопаразитів:
- сплющування в дорсо-вентральному напрямку;
- вкорочення тіла;
- згладжування метамерії у сегментованих видів;
- редукція кінцівок;
2. У ендопаразитів:
- тенденція до подовження тіла у кишкових паразитів;
- сплющування тіла;
- розчленування тіла в поперечному напрямку;
- округла форма тіла у нутрощних паразитів;
- тенденція до збільшення поверхні тіла;
II. Наявність органів фіксації:
- присоски, гачки гельмінтів;
- присмоктувальні диски лямблій;
- кігтики вошей;
- ротовий апарат кліщів;
ІІІ. Кровосисні мають колючо-сисний ротовий апарат, сильно розтяжний хітиновий покрив, збільшену місткість травної системи, антикоагулятивні властивості слини і консервантні властивості ферментів травної системи.
IV. Тенденція до редукції та зникнення кишечника у різних груп ендопаразитів.
V. Кишкові паразити мають покриви, що мають антиферментні властивості, та захищають їх від перетравлювання в кишечнику хазяїна.
VI. Кишкові паразити мають анаеробне дихання. Головним джерелом енергії є глікоген.
VII. Потужний розвиток статевої системи, висока плодючість, гермафродитизи (первинний і вторинний), адаптації до перехресного запліднення, розмноження личинкових стадій шляхом партеногенезу в низки паразитів.
VIII. Тенденції до спрощення будови у зв'язку з постійністю середовища існування:
- зменшення розмірів;
- зникнення органів пересування;
- спрощення будови нервової системи;
- редукція органів чуття;
Дія паразита на хазяїна:
- Механічний вплив (тиск на тканини, вплив органів прикріплення, закупорка кровоносних судин, кишечника, жовчних проток і т. д.);
- Токсична дія (продуктами життєдіяльності паразита);
- Відняття перетравленої їжі, а також поглинання крові, тканин, порожнинної рідини хазяїна.
- Проникнення в організм хазяїна вторинної інфекції при порушенні цілісності стінок кишок або при укусах.
- Алергічні реакції організму хазяїна, порушення його регулюючих систем, зокрема, нейрогуморальної системи.
Вплив паразитів на організм хазяїна залежить від інтенсивності інвазії.
Інтенсивність інвазії - це ступінь зараженості паразитами, яка оцінюється числом паразитів в організмі хазяїна.
Екстенсивність інвазії - характеризує поширеність паразитів і оцінюється відсотком зараженого населення.
Здатність паразита викликати захворювання у хазяїна називається патогенністю.
Вірулентність - це особливість паразита, яка визначає характер і ступінь його патогенності.
Між хазяїном і паразитом встановлюються компромісні взаємини.
Хазяїн адаптується до перебування у його організмі невеликої кількості паразитів, а їх існування створює стан імунітету, що перешкоджає виживанню личинок, знов потрапляючих в організм хворого. Такий стан називають нестерильним імунітетом.
Нестерильний імунітет запобігає посиленню ступеня інвазії. З іншого боку, в разі загибелі паразита виникають серйозні тканинні реакції, здатні призвести хазяїна до загибелі.
Приклади:
- Місцеві і загальні ускладнення після загибелі личинок філярій в лімфатичних вузлах і очах;
- Цистіцерки свинячого цепня в головному мозку.
Взаємодія паразита і хазяіна відбувається в конкретних умовах середовища:
- Організм хазяїна для паразита - середовище першого порядку.
- Середовище існування хазяїна - середовище другого порядку.
Вчення про подвійність середовища існування паразита належить академіку Є. Н. Павловському.
Паразитоценоз - сукупність паразитів різних видів, що населяють одночасно організм хазяіна (академік Є. Н. Павловський).
Вони вступають у взаємодію один з одним і можуть як підсилювати, так і послаблювати спільний негативний вплив.
Паразитологія - наука, що вивчає явище паразитизму, біологію та екологію паразитів, а також викликані ними захворювання і заходи боротьби з ними.
У самостійну дисципліну паразитологія оформилася в другій половині XIX століття.
Вагомий внесок у розвиток паразитології внесли російські вчені академік К. І. Скрябін та академік Є. Н. Павловський.
Медична паразитологія вивчає паразитів людини, розробляє наукові основи боротьби з ними, а також методи діагностики, лікування, профілактики захворювань, що викликаються паразитами.
У більшості паразитів ймовірність зустрічі з хазяїном полегшується за рахунок синхронізації їх циклу розвитку з циклом розвитку хазяїна або переносника.
Шляхи передачі паразита до організму людини:
- Аліментральний - при вживанні погано термічно оброблених продуктів харчування (м'яса, риби, яєць, молока).
- Фекально-оральний - із забрудненими овочами, фруктами, водою або через брудні руки.
- Контактно-побутовий - при зіткненні поверхні тіла з безпосереднім джерелом інвазії.
- Трансмісивний - через кровососних переносників.
- Трансплацентарний - через плаценту від вагітної до плоду.
- Статевий - при статевому акті.
- Повітряно-крапельний - по повітрю на слизові оболонки дихальних шляхів.
- Перкутанний - активне проникнення через неушкоджену або пошкоджену шкіру.
Шляхи циркуляції паразитів у природі.
Джерелом інвазії (зараження) називається організм, що виділяє в зовнішнє середовище паразитів на різних стадіях їх розвитку, якими можуть заразитися інші організми.
Для циркуляції більшості збудників необхідні переносники.
| | | следующая лекция ==> |
| Расчет цепей несинусоидального тока | | | Плоскі та круглі черви- паразити людини |
Дата добавления: 2015-11-26 ; просмотров: 2526 ; ЗАКАЗАТЬ НАПИСАНИЕ РАБОТЫ
Читайте также:
Пожалуйста, не занимайтесь самолечением!При симпотмах заболевания - обратитесь к врачу.
